Філософія біології та біофілософія

З початку 90-х рр. XX ст. стосовно філософських проблем біології все частіше використовують поняття "біофілософія". Означена галузь становить усе більший інтерес для філософів і біологів.

XX ст. і перетворилася на об'єкт усе більшої дослідницької уваги у

XXI ст. Однак ці напрями не є тотожними.

Початок процесу формування біофілософії пов'язаний з відкриттям структури ДНК. Це був час, коли бурхливий розвиток біології викли­кав велике зацікавлення в науковій спільноті. Нові відкриття стосу­валися найпотаємніших законів органічного світу, давали надіто на розкриття сутності живого.

До 60-х рр. XX ст. безперечним лідером природознавства була фі­зика. Вона сприймалася як наука, що здатна розкрити фундамента­льні закони світу. Більше того, завдяки освоєнню керованої ядерної реакції, фізика надавала людству практичну силу небаченої потужно­сті - потужності, яку не міг осягнути людський чуттєвий досвід, а лише теоретичне мислення. На жаль, чуттєво-практичне освоєння по­тужності ядерних взаємодій є найтрагічнішою сторінкою людської історії, коли експеримент було розгорнуто в японських містах Хіросімі та Нагасакі.

З кінця 60-х рр. ситуація в оцінці значущості окремих природни­чих наук почала змінюватися. Вчені заговорити про нового лідера - біологію. Починаючи із цього моменту і до кінця XX ст. біологія зали­шається саме в такій ролі. Цьому сприяли успіхи молекулярної біоло­гії, біофізики, біохімії, клітинної біології. Істотний вплив на життєдія­льність суспільства здійснювала й здійснює у XXI ст.

Шквал відкриттів у галузі нових біологічних наук створював ситуа­цію тісної близькості біології до антропології, людинознавства. Скла­далося враження, що питання про взаємозв'язок біологічного й соціа­льного, проблема біологічних засад людського існування будуть роз­в'язані завдяки біології другої половини XX ст. Біологію почали роз­глядати як засаду соціогуманітарного знання. Особливо це пов'язано з книгою американського ентомолога Е. Уілсона "Соціобіологія. Новий синтез" (1975). У результаті сформувався спектр напрямів, назви яких містять терміни "біологічний" і "еволюційний". Це такі галузі знання, як еволюційна етика, біологічна етика (біоетика), біоестетика, еволюційна епістемологія, біополітика тощо. Саме ці галузі почали по­значити терміном "біофілософія". Отже, біофілософія - це філософія живого. Але вже існувала історична версія філософії, що осмислювала життя - "філософія життя", яка представлена творчістю таких відо­мих філософії, як Шопенгауер, Ніцше, Фрейд та ін. (термін "філософія життя" тут використано як такий, що позначає певний напрям філо­софії й при означенні персоналій береться до уваги лише істотна спі­льність позиції названих філософів).

Виникає питання, чи є біофілософія новою "філософією життя". Щоб відповісти на нього, здійснімо порівняльний аналіз цих двох на­прямів за їхніми істотними характеристиками. "Філософія життя" є суто філософським напрямом. Поняття "життя", що є для нього заса- дничим, було сконструйовано на основі потреби утвердження філо­софії ірраціоналізму й не спиралося на науково-біологічне розуміння життя. Тому життя у "філософії життя" - це реальність, яка в сутності своїй є ірраціональною. Тобто життя не доступне науково- раціональному осмисленню. Поняття "життя" в такому розумінні утверджувало нову традицію ірраціоналізму на противагу раціоналіз­му.

Поняття "життя" в аналізованому напрямі формувалося не на осно­ві наукових, біологічних знань. Річ у тім, що успіхи дарвінізму, з од­ного боку, і менделівської генетики, з іншого, як раз і переконували в науково-раціональних можливостях пізнання живого. Уводячи понят­тя "живе" до своєї сфери, філософія (у формі філософії життя) розв'я­зувала проблеми власного розвитку. І це зовсім не стосувалося вирі­шення теоретико-біологічних питань.

Але успіхи біології на початку XX ст. відіграли роль своєрідного "пу­скового механізму", смислового поштовху для розвитку нової філо­софської традиції - ірраціоналізму у вигляді філософії життя. На по­чатку XX ст. успіхи генетики мали потужний суспільний резонанс. На рівні філософської свідомості увага до цих успіхів біології відобрази­лась у надіях подолати обмеженість класичного раціоналізму, відхо­дячи від "формальних абстракцій" і повертаючись до реальності жит­тя. Наприклад, на думку М. Шелера, обмеженість класичного раціо­налізму пов'язана з ігноруванням "самого життя". Такі міркування виклав він у праці "Положення людини в космосі". Аналізуючи раціо­налізм Декарта з його дуалізмом в розумінні субстанції - "мисляча" й "протяжна", вчений робить висновок, що наслідком такого мислення було не лише доведення до абсурду виокремлення людини від приро­ди, а й знищення єдиним розчерком пера засадничої категорії "жит­тя" та її прафеноменів. "Філософія життя" повертає цю - засадничу - роль категорії життя у філософії.

Отже, такою є роль біології й поняття "життя" у "філософії життя" як у філософському напрямі. Звернімося тепер до біофілософії. Тут ситуація є принципово іншою.

Біофілософія в означенні реальності живого спирається саме на бі­ологію й водночас виходить за її межі - у сферу осмислення проблеми життя як об'єктивної реальності.

Сучасні дослідницькі ракурси біофілософії структурують таким чи­ном. По-перше, кваліфікуючи біофілософію як більш загальну галузь, у неї включають філософію біології. Хоч є й інші думки, коли, навпа­ки, філософія біології розглядається як синтезуюча дисципліна. Обид­ва погляди мають свої підстави.

По-друге, біофілософія включає у свою предметну сферу дослі­дження проблем, які стосуються біологічних основ "людськості" - вла­сне соціальності, людських цінностей, соціальної інституалізації тощо. У такому розумінні до біофілософії відносять проблеми популяційної генетики, синтетичної теорії еволюції, соціобіології. Крім названих, включають у цей напрям такі галузі, як біоетика, біоестетика, біополі- тика, еволюційна етика, які виходять далеко за межі біології.

По-третє, біофілософія виявляє свої можливості в напрямі, що має два структурні аспекти. Перший є дослідженням живого в більш уза­гальненій системі, наприклад, з позиції теорії систем, теорії інформа­ції, теорії самоорганізації. Другий полягає в екстраполяції власне біо­логічних і більш загальних понять, які напрацьовані в дослідженні живого, на функціонування всіх природних і соціальних систем. Ре­зультатом є концепції й моделі Всесвіту, що самоорганізується, глоба­льного еволюціонізму.

Слід вказати на те, що в методологічній літературі має місце велике розмаїття визначень предмета біофілософії. Це свідчить не лише про багатоаспектніть її змісту, а й про те, що формування її предметної сфери триває.

У різних концепціях предмет біофілософії представлений під різ­ним кутом зору.

Аналіз співвідношення різних дослідницьких аспектів біофілософії залишається важливою методологічною проблемою. А багатоманіт­ність визначень предмета біофілософії свідчить про те, що ця галузь знання перебуває у процесі становлення й потребує пошуку адекват­них методологічних засобів.

У біофілософії осмислення розмаїття живого передбачає і включен­ня у сферу її об'єктів людини, але в іншому ракурсі порівняно із філо­софією. Філософія розкриває специфіку людини як її соціальність, і це лежить за межами біології. Біофілософія досліджує специфіку лю­дини в її соціальній сутності, у співвіднесеності з багатоманітністю світу живого.

Усвідомлення проблем взаємовідношення між матеріальними по­требами тілесної організації людини й духовною сферою буття, з'ясу­вання місця й ролі тілесної організації людини в її становленні як осо­бистості, виявлення біоприродних основ людського буття (урахування специфіки людини як соціальної істоти і як частини світу живого) по­роджує різноманітну біофілософську проблематику.

Отже, "біофілософія" у світоглядному й теоретико-методологічному сенсі не передбачає пояснення складних соціокультурних проблем і проблем буття світу як зведення їх до принципів і закономірностей біології. Таке розуміння було б значним спрощенням і помилкою.

Таким чином, біофілософія є спробою побудови цілісного синтети­чного образу живого шляхом його співвіднесення із сучасними філо­софським і науковим образами світу в цілому і світу людини зокрема з урахуванням її специфіки як соціальної істоти і як частини світу живого. Отже, біологія й сучасне наукове дослідження живого надає потужного поштовху людському розуму в його русі до нового світо­гляду й нового розуміння самої людини.

Слід підкреслити і ще один істотний момент пізнання сутності жи­вого, пов'язаний з біофілософією - аксіологічний (ціннісний). Особли­вістю сучасної - постнекласичної - біології є те, що ціннісні орієнтації включені в самий процес наукового пізнання. Тому методологами біо­логії здійснюється пошук адекватних аксіолого-пізнавальних форм дослідження живого.

Розглянуті вище характерні особливості біофілософії дозволяють вважати її пропозицією такої аксіолого-пізнавальної форми, власний ціннісний смисл якої виявляється в тому, що біофілософія здійснює філософську рефлексію над світоглядними, методологічними й аксіо- логічними можливостями біології в розв'язанні філософсько- гуманітарних проблем.