Глосарій

Агностицизм - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об'єктивного світу, обмежуючи пізнання сферою явищ.

Аксіологія - вчення про цінності; філософська теорія цінностей, що з'ясовує якості й властивості предметів, явищ, процесів, здатних задо­вольняти потреби, інтереси і бажання людей.

Аксіома - вихідне твердження наукової теорії, яке приймається за істинне без його доведення.

Аксіоматичний метод - спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводять­ся логічним шляхом (доведенням).

Аналітична філософія - напрям у сучасній західній філософії, який зводить філософську діяльність до аналізу мови.

Архетипи (в широкому розумінні - наскрізні) - символічні структу­ри історії культури, що асоціюють певний тематичний матеріал свідомо­го та підсвідомого функціонування людських цінностей.

Верифікація - поняття методології науки, що характеризує мож­ливість установлення істини наукових тверджень у результаті їх емпірич­ної перевірки.

Герменевтика - філософський метод тлумачення та розуміння фе­номенів культури, зокрема текстів, у залежності від контексту культури, в якому він існував, і культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію.

Гіпотеза - форма знання, основою якого є передбачення, сформу­льоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і по­требує доведення.

Гіпотетико-дедуктивнийметод - спосіб теоретичного досліджен­ня, що передбачає створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, із яких виводять твердження про емпіричні факти.

Гносеологія - теорія пізнання, одна з головних філософських дис­циплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Дедукція - метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиничного.

Деконструкція - процес, зворотний конструкції, розбирання сми­слових конструкцій тексту з метою виявлення його справжнього сенсу.

Детермінізм - філософське вчення про визначений (не довільний) характер буття явищ; теорія відносин опосередкування, завдяки яким продукуються речі та явища, визначається їхня природа і способи існу­вання.

Дискретність - розподільність, перервність.

Дискурс - послідовне розгортання мислення, вираженого у понят­тях і судженнях, на противагу інтуїтивному схопленню цілісності до ана­лізу її частин.

Діалектика - вчення про об'єктивну суперечливість буття, то­тожність протилежностей (конечне і безконечне, перервне й безперерв­не, сталість і мінливість тощо), які, однак, не нейтралізують одна одну, а реалізуючись у своїй тотожності як рух, розвиток і творчість, розгорта­ються в багатоманітність конкретних форм сущого.

Евристика - наукова дисципліна, яка досліджує процес творчості й намагається віднайти його закономірності.

Елемент - прийнятий у даній системі найпростіший компонент (атом, слово, норма тощо).

Епістемологія - частина філософії, присвячена вивченню проблем природи пізнання, відношення знання до дійсності, передумов та умов істини.

Закон - об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відно­шення між явищами.

Знак - предмет, який для людини заміщає інший предмет. Завдяки знакам отримується, зберігається і передається інформація.

Значення - зміст, пов'язаний з певними знаками, зокрема з мовними виразами.

Ідеологія - сукупність взаємопов'язаних ідей, уявлень та переконань, призначених об'єднувати людей заради спільного життя й спільних дій.

Іманентний - внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їх природи; напрям у філософії, який проголошує об'єктив­ний світ іманентним (внутрішнім) змістом свідомості суб'єкта.

Індетермінізм - заперечення детермінізму, причинності.

Індукція - логічний умовивід від часткового, одиничного до загаль­ного.

Інтерпретація - тлумачення, роз'яснення сенсу і значення чого- небудь; припускає надання певних значень досліджуваному об'єкту або процесу.

Істина - адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей.

Когнітивний - пізнаваний, відповідний до пізнання.

Конвенціоналізм - філософський напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття є наслідком довільної угоди (конвенції) між ученими, укладе­ної за принципом "зручності", "економії мислення".

Концепція - система понять про ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії.

Кумуляція - накоплення, підсумовування.

Метафізика - філософське вчення про надчуттєві принципи та пер­шооснови буття; метод, протилежний до діалектики.

Метод - систематизований спосіб досягнення теоретичного чи прак­тичного результату, вирішення проблем або одержання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання та дії, усвідомлення специфіки досліджуваної предметної галузі й законів функціонування її об'єктів.

Мислення - інформаційна діяльність, що набула якості опосередко­ваного, узагальненого пізнання, яке за допомогою абстрагування, мірку­вань і типізації даних про світ явищ розкриває їх необхідні зв'язки, законо­мірності, тенденції розвитку.

Мова - спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із виражен­ня думки, мислення, свідомості.

Наука - сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.

Науковий світогляд - світогляд, що орієнтується в своїх побудовах на конкретні науки як одну зі своїх підстав, особливо на їх зміст як мате­ріал для узагальнення та інтерпретації в рамках філософської онтології (загальної теорії буття).

Неопозитивізм - один з основних напрямів філософії XX ст., сучас­на форма позитивізму.

Онтологія - філософське вчення про буття як таке.

Парадигма - зразок, приклад, свого роду еталон, який береться для доказу певних смислових зв'язків між явищами, що вивчаються.

Перервність (дискретність) - категорія діалектики, що характери­зує квантовість, дробність, порційність просторово-часових параметрів речей, фізичних сил.

Позитивізм - філософський напрям, який єдиним джерелом істин­ного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення.

Скептицизм - гносеологічна позиція, яка полягає в сумніві щодо існування істини і надійних критеріїв її встановлення, недовірі до певних поглядів та уявлень.

Структура - спосіб закономірного зв'язку між складовими пред­метів і явищ природи та суспільства, мислення й пізнання, сукупність суттєвих зв'язків між виділеними частинами цілого, що забезпечує його єдність; внутрішня будова чого-небудь.

Структуралізм - напрям у сучасній філософії, згідно з яким струк­турно-функціональний метод є головним методом філософії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. мав значний вплив на соціологію, етнографію, мовознавство тощо. Представники: К. Леві- Стросс, М. Фуко та ін.

120

Сцієнтизм - абсолютизація науки (наукових методів і цінностей) у філософії, соціології та суспільній свідомості взагалі.

Техніка - сукупність засобів людської діяльності, створюваних для здійснення процесів виробництва й обслуговування невиробничих потреб суспільства.

Фаллібілізм - учення про принципову гіпотетичність будь-якого на­укового знання.

Фальсифікаціонізм - принцип демаркації науки від "метафізики" (як альтернатива принципу верифікаціонізму), згідно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, що логічно випливає з нього, не є хибним; запропонований К. Поппером.

Філософія - форма суспільної свідомості, що являє собою систему найзагальніших понять про світ і місце людини в ньому; теоретична ос­нова світогляду.

Філософія техніки - сукупність різних течій, шкіл і концепцій, що розглядають гносеологічні та світоглядні проблеми розвитку техніки і на­уково-технічного процесу.