ПІСЛЯМОВА. ПРО ДЕЯКІ ПЕРЕВАГИ ПОЛІСИСТЕМНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ НАУКОВИХ ТЕОРІЙ
У нашій книзі неформально, але досить детально, описані дві підсистеми наукової теорії: називна та онтична. Тим не менш, логіка викладу та переплетіння різних підсистем змушувала авторів посилатися іноді й на інші підсистеми (мовну, модельну, проблемну, гіпотезну тощо).
Однак без ретельного окремого розгляду кожної підсистеми було би передчасним характеризувати переваги полісистемної реконструкції теорії над її моносистемним або неповними (двійковими чи навіть трійковими) конкурентами. Утім, спираючись на ідеологію філософії наукових теорій та викладений в книзі матеріал, можна зробити кілька попередніх висновків щодо вищості полісистемного тлумачення теорій для історії та філософії науки. Судити про недоліки запропонованого підходу залишаємо читачеві, а деякі міркування щодо переваг наведемо нижче:1. Полісистемне бачення показує, що теоретизування, тобто використання в науковому дискурсу реальних наукових теорій, є значно складнішим, ніж уявляє більшість філософів науки та й самих науковців.
2. Полісистемне бачення об’єднує складники теорій, які зазвичай у філософії науки розглядаються окремо та поза зв’язками між ними, у сукупний продукт людського розуму. Він у цілковитій згоді зі щоденним практичним застосуванням довів, що є потужним інструментом отримання нового та в більшості випадків доступного експериментальній перевірці знання.
3. Полісистемне бачення висуває метагіпотезу, що справжні практичні наукові теорії мають всі складники, які воно виокрем-
лює. В кожній сучасній науці існує стільки науковості, скільки в ній міститься теоретичного компонента. Теорія не обов’язково сформульована в математичній формі. Тільки в найпростіших випадках фундаментальної фізики вдається повною мірою застосувати могутній засіб — математичний апарат.
4. Ефективність природознавчих наук, зокрема фізичних, обумовлена тим, що вони моделюють однотипні реалії, кожна з яких почасти репрезентує також і решту реалій того ж штибу (атоми, елементарні частинки тощо).
Проте за різних умов експериментального дослідження досліджувані реалії виявляють різні атрибути.5. Наявність розмаїття складників та підсистем є необхідною, але аж ніяк не достатньою умовою для того, аби вважати науковою теорією певного претендента на цей статус. Для достатності потрібно ще в межах запропонованої теоретичної схеми отримати нове знання, яке витримало би чимало експериментальних та теоретичних перевірок і було би сприйняте належним чином відповідною фаховою спільнотою.
6. Якщо теорія вивчає реалії зі своєї предметної галузі через їх моделі, то її не слід вважати уособленням абсолютної істини. Адже жодна проблема дослідження реалій не розв’язується точно, а лише в деякому наближенні. Всі твердження наукових теорій про кількісні значення атрибутів цих реалій є наближеними, хоча точність теоретичного розрахунку та експериментального вимірювання навіть так званих фізичних констант (гравітаційної сталої, маси й електричного заряду електрона тощо) збільшується з плином часу.
7. Полісистемне бачення пропонує адекватне відношення між теорією та її предметною галуззю. Спроба експериментальної перевірки теорії потребує звернення до всіх її підсистем і прийняття до уваги зовнішніх експериментальних умов. Неналежно спрощеною виглядає редукція такої перевірки до запропонованих К. Поппером процедур фальсифікації та верифікації теорії. Вони ґрунтуються на моносистемному пропозиційному баченні будь- якої теорії як системи тверджень та теорії в цілому — як загального твердження, яке може бути спростовано одним контрприкладом. Таким чином, полісистемність теорії ускладнює її тривіальне заперечення на базі одного хибного передбачення, яке в подальшому може виявитись і зовсім не хибним.
8. Запропоноване Т. Куном нечітке парадигмальне бачення науки означає відмову від теорій як форм, в яких існує наука, та абсолютизацію її розвитку як зміну парадигм. Воно підміняє проблематику філософії науки як дослідження форм знання per se проблематикою соціології науки як дослідження сприйняття нових теорій представниками наукових спільнот.
У певному сенсі це надзвичайно популярне в середовищі представників соціальних і гуманітарних наук бачення невдало заповнює створену Поппером лакуну, яка виносить контекст відкриття за межі аналізу філософією науки. Крім того, постульована Куном несумірність парадигм (фактично моделей досліджуваних реалій) не бере до уваги використання новою теорією багатьох складників її попередників, тобто нехтує тяглістю наукового прогресу.9. З точки зору полісистемного бачення окрему теорію доцільно розглядати не як ізольований самостійний компонент наукового дискурсу, а як елемент мережі теорій відповідної науки, який, до речі, існує у багатьох версіях. Між елементами цієї мережі існує спектр відношень: відповідності, наступності, уточнення, квантифікації, уніфікації, аксіоматизації, спростування, заперечення, узагальнення, конкретизації, конкуренції, взаємної підтримки тощо.
10. Згідно з полісистемним баченням розвиток наукової теорії може починатися з будь-якої її підсистеми або шляхом змін вже існуючого складника, або «відкриттям», фактично конструюванням нового складника та індукованих цими процесами наступних змін у решті підсистем. Ось чому внесок у розвиток теорій роблять зокрема математики, які пропонують нові методи обчислень і нові математичні об’єкти (скажімо, матриці або узагальнені функції). Це можуть робити і фізики-теоретики, які тоді перебирають роль математиків (дельта-функція П. Дірака як першоджерело узагальнених функцій). Першопроходцями можуть виступати й фізики-експериментатори, які на підставі отриманих даних пропонують нові змістовні репрезентативні моделі на кшталт планетарної моделі атома, яку запропонував Е. Резерфорд. Отже, по- лісистемність теорії створює простір для співпраці заради її розвитку вчених з різним стилем мислення (П’єр Дюгем[XIII]). Усвідомлення полісистемності теорій сприяє також наступним розгорнутим історико-науковим дослідженням.