Соціально-політичніаспекти НТП (за Г. Маркузе)
Герберт Маркузе (1898-1979) - німецько-американський філософ- неомарксист і соціолог, один з представників Франкфуртської школи першого покоління. У 1960-ті - початку 1970-х рр. брав діяльну участь в антиавторитарному студентському русі, ставши найважливішим ідеологом «молодіжної революції», яка каталізувала сплеск контркультури.
Всесвітнє визнання Маркузе принесла його книга «Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства» (1964), де він розглянув саме соціально- політичні аспекти НТП. На цьому прикладі можна наочно переконатися, що поняття «диспозитив техніки» має конкретні історичні експлікації: Маркузе рівною мірою аналізує і «суб’єкта, який мислить», і соціальні, зокрема й передусім, владні відносини, і взаємини «техніка - політика».Згідно Маркузе, «в індустріальному суспільстві технічний апарат виробництва функціонує не як проста сума інструментів, які можуть бути ізольовані від викликаних ними соціальних і політичних наслідків, але скоріше як система, яка однозначно визначає продукт цього виробничого апарату, а також дії з його обслуговування і розвитку. Механізоване і стандартизоване виробництво, вимоги його функціонування породжують відповідні економічні та політичні обмеження на працю, дозвілля, в сфері матеріальної та інтелектуальної культури» [65]. Суспільство, яке збагачується завдяки НТП, формує «структуру потреб», котрі повною мірою вписуються у його соціокультурні рамки і стають засобами контролю. Відповідно до того, як суспільство поводиться зі своєю технологічною базою, воно стає або не стає тоталітарним. «Тоталітарними, - пише Г. Маркузе, - є не тільки специфічні форми уряду або партії, що вони стоять при владі, але також і специфічна система виробництва і розподілу, яка цілком сумісна з "плюралізмом" партій, газет, "сил, що врівноважують [суспільство]"» [33].
Дуже сильною позицією Маркузе є доведення того, що політичні сили стверджують себе через владу над технічним прогресом і технічною організацією апарату управління. Уряди держав такого типу тільки тоді можуть захистити і утвердити себе, коли вони у змозі мобілізувати, організувати й використовувати технічні, наукові та виробничі можливості цивілізації. Ми знов повертаємось до зв’язку «техніка - політика», провідним елементом в якому, за Маркузе, є політика.
Технічний виробничий апарат має тенденцію стати тоталітарним тією мірою, щоб визначати не лише соціально необхідні професії, вміння та установки, а й індивідуальні потреби і очікування. «Все це робить техніку, - робить висновок Маркузе, - найбільш ефективним політичним інструментом у будь-якому суспільстві, в основі якого лежить механізоване і стандартизоване виробництво» [33].
Масове суспільство вимагає цілком підлеглого індивіда і саме формує його. Наукове управління і організація створюють передумови автоматичної ідентичності, коли, згідно з Маркузе, індивід починає ідентифікувати себе з існуванням, яке нав'язується йому, і знаходить в цьому джерело свого розвитку і задоволення. «Ця ідентичність, - пише Маркузе, - є не ілюзією, а реальністю. Проте ця реальність становить більш прогресивну форму відчуження. Воно стає повністю об'єктивним: відчужений суб'єкт насолоджується своїм відчуженням» [33].
Технологічний прогрес (як складова НТП) тільки посилив стан відчуження (походження й сутність якого ретельно обґрунтовано у працях класика теорії комунізму Карла Маркса (1818-1883), спадщину якого - нібито на підставі «закону про декомунізацію» - стали все частіше залишати без належної уваги) і «розгубленості». «Омасовлена» людина знаходить задоволення в своєму теперішньому, звикає до нього, і хвороба стає хронічною. З'являється одновимірність, яка існує скрізь і в багатьох формах. Одновимірні поведінка й мислення характеризуються тим, що всі ідеї, почуття і думки залишають область міркування і дії і зводяться до термінів реальності. Те ж саме відбувається і з цінностями.
Маркузе критично оцінює ситуацію, що складається у суспільстві панівної технології, передбачаючи негативні перспективи його розвитку. Він закликає до бунту, тому що впевнений, що людина все ще здатна змінити соціальні й економічні структури. Індивідуальна свобода повинна означати відновлення самостійного мислення і автономії особистості. Можливості зміни суспільства Маркузе пов'язує з мистецтвом і збереженням міжособистісних відносин: «Образи і цінності майбутнього вільного суспільства повинні вже бути не всередині невільного суспільства, але тільки в міжособистісних відносинах» [33].