ТИПИ НАЗВ В НАЗИВНИХ ПІДСИСТЕМАХ СИСТЕМ НАУКОВОГО ЗНАННЯ127
Наслідуючи традиції сучасної філософії науки, коротко розповімо про склад та будову онтично-називної підсистеми системи наукового знання, тобто підсистеми, елементи якої є назвами реалій, їх атрибутів та інгредієнтів у відповідній предметній царині.
Розгляд означеної підсистеми також сприятиме розвінчанню міфу про існування якоїсь єдиної мови науки128, яка редукує мовні засоби науки до мови логіки висловлювань або до мови логіки предикатів першого чи вищих порядків. Виявляється, що звернувшись до реальних систем наукового знання, а не до їх спрощених уявлень, які набули характер забобонів, легко переконатися в тому, що кожна система наукового знання використовує багато мов, у тому числі мов різних математичних теорій: евклідо- вої, неевклідових, ріманової та симплектичної геометрій, теорій груп різного типу, топологічних та алгебраїчних теорій тощо. Очевидним свідченням справедливості цієї тези може слугувати наявність у їхніх онтично-називних підсистемах різних абеток та слів, побудованих за допомогою взятих із різних абеток літер (знаків).Наприклад, рівняння, які носять епонім Джеймса Клерка Максвелла та про які вже йшлося, самим першовідкривачем записувалися мовою диференційних співвідношень у координатному представленні129. Згодом досі недооцінений британський фізик Олівер Хевісайд записав рівняння Максвелла в компактному векторному вигляді130. На цьому історія не закінчується, бо німецький математик та фізик Герман Мінковський131 після створення Ай- нштайном132 спеціальної теорії відносності133 представив рівняння Максвелла в чотиривимірному коваріантному вигляді134. Якщо до цього додати, що будь-який з цих еквівалентних підходів можна сформулювати і в інтегральному варіанті за допомогою теорем для дивергенції та ротора векторів135, які були отримані німецьким математиком Карлом Фрідріком Гаусом136 та британським математиком і фізиком Джорджом Габріелем Стоксом131, відповідно, то «багатомовність» виступить у всій своїй методичній неминучості й доцільності та разом з тим естетичній привабливості.
Деякі конкретні подання рівнянь Максвелла за допомогою символів різних мов можна побачити у Вікіпедії138.
Зауважимо, що широко відому думку Г. Герца («Теорія Максвелла — це рівняння Максвелла») та аналогічну, але менш відому думку нашого сучасника, голландського фізика Герарда ’т Гофта139 не варто розуміти буквально — як ототожнення фізичної теорії з системою її основних рівнянь. Вище зазначено, що теорія розвивається, розгалужується, застосовується до нових об’єктів досліджень, поповнюється новими моделями, а тому аж ніяк не зводиться до урочистого оголошення та тлумачення її засад. Тобто теорія електромагнітних явищ не зводиться до рівнянь Максвелла, класична механіка — до законів Ньютона, а квантова механіка — до рівняння Шрьодінгера. Британський фахівець з молекулярної біології та теорії еволюції Льюїс Волперт слушно зауважив: «Наука намагається зрозуміти, як різноманітність фізичного та природного світу можна пояснити обмеженою кількістю законів. Явища, які необхідно пояснити, є набагато складнішими, ніж самі закони. Закони руху Ньютона, наприклад, досить прості в порівнянні з величезною різноманітністю рухів, які вони можуть пояснити. Важливо усвідомлювати, що знання законів не означає, що поведінку системи можна описати. Наприклад, можна записати рівняння руху трьох тіл, які притягуються один до одного за допомогою сили гравітації, але розв’язати ці рівняння так, щоб можна було насправді описати їх рух, надзвичайно складно, і цього ще треба досягти»140.4.22.