ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«Можна припустити, що не верифікованість, а фальсифікованість сис­теми потрібно розглядати як критерій демаркації. Це означає, що ми не по­винні вимагати можливості виділити певну наукову систему раз і назавжди в позитивному розумінні, але повинні вимагати, щоб вона мала таку логічну форму, яка давала б можливість завдяки емпіричним перевіркам виділити її в заперечувальному розумінні: емпірична система повинна допускати запере­чення шляхом досвіду.

...Закони природи підлягають фальсифікації. Якщо ми визнаємо істин­ним деяке сингулярне (одиничне, елементарне, «атомарне») висловлювання, що порушує заборону і говорить про існування речі (або події), яка усува­ється законом, то цей закон буде спростовано (прикладом може бути висловлювання: «В такому-то місці існує апарат, який є вічним двигуном»).

...Декілька випадкових базисних висловлювань, які суперечать теорії, навряд чи змусять нас спростувати її як фальсифіковану. Ми вважатимемо її фальсифікованою лише в тому разі, якщо нам вдалося відкрити ефект відтворення, що спростовує теорію. Інакше кажучи, ми визнаємо фальсифі­кацію тільки тоді, коли висунуто і підкріплено емпіричну гіпотезу низького рівня універсальності, що описує такий ефект. Подібні гіпотези можна на­звати фальсифікаційними гіпотезами».

(Поппер К. Логика и рост научного знания. - М., 1983. - С. 63, 95, 115-116).

Наскільки переконливими для вас є міркування К. Поппера про фаль­сифікацію як метод перевірки істинності знання?