КОНСЕРВАТИЗМ У ХХІ СТОЛІТТІ
Кінець ХХ ст., здавалося, забезпечував рушійну силу для консервативного оптимізму якщо не тріумфалізму. Консерватизм, здається, процвітає в тому, що скинув тенденцію «продержави», яка характеризувала уряд великої частини ХХ ст., особливо з 1945 р., і у встановленні альтернативної «про ринкової» тенденції.
Однак, можливо, головним досягненням консерватизму була перемога над його головним конкурентом — соціалізмом. Парламентські соціалісти, в державах у межах від Нової Зеландії й Австралії до Іспанії, Швеції та Великобританії, усе більше й більше прагнули підтримати виборчу довіру, охопивши значення і філософію ринку, приймаючи, що немає ніякої економічно життєздатної альтернативи капіталізму. Більше драматично, крах комунізму в Східній Європі й в інших місцях породив, принаймні спочатку, розквіт традиціоналістичних політичних і економічних доктрин вільного ринку. Більше того, сприяння консерватизму цьому процесу полягає значною мірою в його здатності обновити себе як ідеологічний проект. Віддаляючи себе від його органічних, ієрархічних та неідеологічних інстинктів, консерватизм, під маскою неоконсерватизму, вирівняв себе з ринковим індивідуалізмом і соціальним авторитаризмом. Хоча «героїчна» фаза неоконсервативно!.' політики, пов'язаної з такими фігурами, як Тетчер і Рейган, і боєм проти «держави-няньки, являє собою довгий пройдений шлях до «організаторської» фази, але це не приховує того факту, що ринкові цінності прибутку залишаються з тим, щоб бути прийнятими всупереч спектру консервативних вірувань. Довівши «соціалістичні» помилки центрального планування і капіталізму добробуту ХХ ст., публічна політика в ХХІ ст. спрямована на те, щоб бути під владою «нової», консервативної суміші вільного ринку і сильної держави. Це найбільш очевидно в США, де, особливо при Джорджу Бушу, були посилені прокорпоративні й антидобробутні тенденції, в той час як поява глобального тероризму зробила акцент на безпеці держави і намірі поступово підсилювати збройні сили.Однак консерватизму також протистоїть безліч проблем. Одна з них — те, що сам крах соціалізму створює проблеми в самому собі. Оскільки ХХ ст. прогресувало, консерватизм швидкими темпами визначав себе через антипатію до держконтролю, що звичайно асоціюється з удосконаленням соціалізму. Дійсно це, можливо, було реальною причиною появи неоконсервативна ідей і цінностей. Однак, якщо консерватизм став центром критичного аналізу центрального планування й економічного керування, яку роль він буде мати, як тільки вони зникнуть? Іншими словами, як консерватизм може залишитися доречним у постсоціалістичному періоді? Подальші проблеми породжуються з довгострокової економічної життєздатності філософії вільного ринку. Віра у вільний ринок була історично і культурно обмежена. Ентузіазм до нерегульованого капіталізму був значною мірою англо-американським явищем, що досягло максимуму протягом ХІХ ст. у співробітництві з класичним лібералізмом і було відновлено наприкінці ХХ ст. у формі неоконсерватизму. «Повернення держави до колишнього рівня» в економічному житті може загострити стимули, підсилити конкуренцію і просунути підприємництво, але рано чи пізно недоліки стають очевидними, особливо короткостроковість, низькі інвестиції, розширюючи нерівність і соціальне виключення. Так само, як ліберали в кінцевому рахунку визнали, що вільний ринок — економічний тупик, консерваторам у ХХІ ст., імовірно, доведеться вивчити той самий урок. Тривала віра США в ринкову економіку може, у цьому змісті, просто бути прикладом американського винятку.
Більше того, консерватизм має, в кращому випадку, подвійні відносини з постмодернізмом. З одного боку, проект освіти є більше, ніж відгомін традиційного консервативного скептицизму в постмодерністському відхиленні. Традиційний консерватизм і постмодернізм дотримуються тієї думки, що правда є неповною і локальною. Крім того, як стверджував Падденс, у міру збільшення ризику і невизначеності привабливість «філософського консерватизму», розглянута як філософія захисту, збереження і солідарності, стає більшою.
3 іншого боку, поява пізнього модерну чи постмодерну загрожує підірвати саме основне в традиційному чи органічному консерватизмі. Суперечності сучасного суспільства збільшуються, протистоять людям, у яких є більш широкі альтернативи і можливості, і роблять усе, щоб ще менше захистити «установлені» цінності чи «загальну» культуру. Глобалізація культури також робить свій внесок у цей процес «детрадиціоналізації», підсилюючи соціальний потік і розчиняючи будь-який зміст національної ідентичності. Дійсно, можна стверджувати, що консерватизм, у формі ліберального неоконсерватизму, в цьому змісті зробив свій внесок у скасування консерватизму. Неоліберальна утопія, зрештою, суспільство, що є строго індивідуалістичним і нескінченно динамічним.Однак, незважаючи на політичні й економічні недоліки неолібералістського вільного ринку, консерватори можуть з'ясувати, що значно важче знищити неокон- сервативні ідеї, ніж спочатку прийняти їх. У той час як прийняття неоконсервативна принципів, можливо, було, власне кажучи, прагматичною відповіддю на зниження консервативних виборів і політичного добробуту, вони, заради принципу, принесли із собою чітко неконсервативну пристрасть і заразили консерватизм вірусом ідеологічного переконання. З цим неминуче прибуває велика інтелектуальна твердість. Консерватори, іншими словами, не можуть більше «подорожувати з легкістю» в ідеологічних умовах. Небезпека полягає в тому, що, оскільки минулий консерватизм зіштовхнувся з невеликим внутрішнім опором, намагаючись обновити себе як життєздатний ідеологічний проект, це, можливо, не має місця в майбутньому.
Використана та рекомендована література
Алексеев С.В., Каламанов В.А., Черненко А.Г. Идеологические ориентиры России. — Т. 1—2. /Под ред. С.В. Степашина. — М., 1998.
Берк Э. Размышление о революции во Франции. — М., 1993.
Галкин А.А., Рахмишир П.Ю. Консерватизм — в прошлом и настоящем: О социальных корнях консервативной волны. — М., 1987.
Гарбузов В.Н. Консерватизм: понятие и типология (историографический образ) // Полис.
— 1995. — № 4.Голобуцький О., Кулик В. Консерватизм — ідеологія порядку, стабільності і добробуту. — К.: УРП, 1995.
Катаев С. Консервативний та модернізаційні компоненти соціокультурної трансформації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 2.
Кирилюк Ф.М. Політологія нової доби. — К., 2003.
Кондорсе Ж.А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума. — М., 1995.
Консерватизм. Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. — К., 1998.
Короткий оксфордський політичний словник / За ред. І. Макліна і А. Макмілла- на. — К., 2005.
Кухта Б. Нариси з історії європейської політичної думки. — Львів, 2008.
Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Твори в 6-ти т. — К.: Філадельфія, 1955. — Т. 6.
Местр Жозеф. Рассуждения о Франции. — М., 1997.
Розмозер Гюнтер. Кризис либерализма. — М., 1996.
Соловьйов В. Смысл любви. Избранные произведения. — М., 1991.
Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество: Пер. с англ. /Общая ред., сост. и предисл. А.Ю. Соломонова. — М., 1990.
Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегия для меняющегося мира. — М., 2003.
Щекин Г.В. Диалог цивилизаций: новые принципы организации мира. — К., 2002.
Щокін Г. Український консерватизм як сутність національної ідеї. — К., 2005. Эвола Юлиус. Языческий империализм. — М., 1994.
Adonis, A. and Hames, T. (1994) A Conservative Revolution? The Thatcher- Reagan Decade in Perspective. Manchester University Press.
Aughey, A., Jones, G. and Riches, W.T.M. (i9q2) The Conservative Political Tradition in Britain and the United States. London: Pinter.
Gilmour, I. (1978) Inside Right: A Study of Conservatism. London: Quarter Books.
Gilmour, I. (1992) Dancing with Dogma: Britain under Thatcherism. London: Simon & Schuster.
Gray, J. and Willettes, D. (1997) Is Conservatism Dead? London: Profile Books.
Green, T.H. (1988) Works, R. Nettlesship (ed.). London: Oxford University Press (New York: AMS Press, 1984).
Greenleaf, W. H. (1983) The British Political Tradition: The Ideological Heritage, vol. 2. London: Methuen.
Heffernan, R. (2001) New Labour and Thatcherism. London: Palgrave.
Honderich, T. (1991) Conservatism. Harmondsworth: Penguin.
Nisbet R. Conservatism: Drem and Reality. — Stafford, 1986.
O’Sullivan, N. (1976) Conservatism. London: Dent.
Willetts, D. (1992) Modern Conservatism. Harmondsworth, Penguin.