Поняття та структура гіпотези

Гіпотезою називається засіб мислення, який полягає в побудові припущення щодо досліджуваного явища та в доведенні цього припущення.

Термін «гіпотеза» вживається з подвійним значенням.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення певним явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності розпочинають із нагромадження окремих фактів, яких, як правило, недостатньо для того, щоб повністю и відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про його сутність, причини виникнення, закони розвитку тощо.

Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичаться факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадне пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Гіпотези виступають фактором, який пов’язує раніше здобуті й нові знання, є пізнавальним засобом, що регулює логічний перехід від попереднього неповного і неточного знання до нового більш повного і більш точного.

Гіпотеза - це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища.

Побудова гіпотез - необхідний шлях до створення наукової теорії. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Логічна структура гіпотези досить складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона є системою понять, суджень і умовиводів.

Гіпотеза може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції або навпаки.

Гіпотеза - процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії:

1) висунення гіпотези

2) доведення гіпотези.

Зауважимо, що деякі дослідники виділяють в гіпотезі п'ять стадій:

1) вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів), 2) формування гіпотези, 3) виведення з гіпотези наслідків (розвиток гіпотези),

4) перевірка цих наслідків на практиці і 5) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.

Висунення гіпотези. Побудова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, яке ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про природу досліджуваного явища, тобто формулюється гіпотеза. В логічному відношенні припущення в гіпотезі є судженням (або системою суджень). Його висловлюють внаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.

Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших - вона є висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існування життя на Марсі висунута за аналогією: на підставі подібності Марса і Землі, які є планетами сонячної системи, мають атмосферу, зміну пір року, дня й ночі, знаходяться на приблизно однаковій відстані від Сонця тощо, зроблено припущення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя.

Гіпотеза про існування планети Нептун висунута на основі дедукції: на початку 20-го століття вчені помітили, що Уран рухається не зовсім так, як йому належить рухатися під впливом тяжіння Сонця та інших відомих на той час планет, які не могли спричинити таке велике відхилення орбіти Урану. У 1834 році була висунена гіпотеза стосовно того, що на рух Урану впливає ще одна велика планета.

Висунення припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези.

Припущення - головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене питання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення в гіпотезі, з одного боку, є підсумком попереднього пізнання, а з іншого - відправний пункт для подальшого дослідження даного явища.

Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доведення гіпотези здійснюється наступним чином. Припустивши, що висунута гіпотеза є істинною, із неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), що мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім наявність цих наслідків перевіряють експериментально або через спостереження. Якщо наслідки підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що гіпотеза є правильною. Якщо ж вони не спостерігаються в дійсності, то це означає, що гіпотеза хибна.

Перевіряючи гіпотезу, використовують різні логічні форми. Досить часто перевірка гіпотези відбувається за схемою умовно-категоричного силогізму. Особливо широко умовно-категоричний силогізм використовується тоді, коли більший його засновок є еквівалентним судженням. У таких випадках наявність у дійсності всього лише одного наслідку, виведеного з гіпотези, достатня для визнання цієї гіпотези істинною. Якщо ж наслідок не спостерігається, то за правилами умовно- категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й причина також не існує, тобто до ймовірного висновку про хибність висунутої гіпотези.

Умовно-категоричний силогізм не є єдиним логічним засобом перевірки гіпотези. Окрім умовно-категоричних умовиводів використовуються також категоричний силогізм, розділові умовиводи та інші логічні форми.

Підкреслимо, що перевірка гіпотези завжди відбувається шляхом підтвердження наслідків, виведених із цієї гіпотези. Критерієм істинності гіпотези є практика. Перевірка гіпотези на практиці, перетворення гіпотези в достовірну теорію є складним і довготривалим процесом, тому доведення істинності гіпотези не можна зводити до якоїсь одноактної логічної дії.

10.4.