Глобалізація і її наслідки

Зрозуміти світ і полюбити його – два завдання, які нелегко примирити між собою

Р. Емерсон

Загострення глобальних проблем

Сучасний світ розвивається в умовах масштабної глобалізації загальносвітових інтеграційних процесів в усіх сферах культурного життя людей.

Важливе місце в житті всього людського співтовариства належить сучасному світовому інформаційному порядку: механізму інформування через телебачення, радіо, газети, інтернет, який руйнує кордони відособленості життя окремих держав і регіонів, створює умови для швидкого реагування громадськості на події, що відбуваються у найвіддаленіших куточках земної планети.

Об’єднуючою силою на планеті є і загострення глобальних проблем, які:

- за своєю суттю зачіпають інтереси, а в перспективі – майбутнє всього людства;

- набувають всесвітнього характеру, тобто виявляють себе як об‘єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах світу;

- загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть своєчасно вирішені;

- вимагають для вирішення об‘єднання зусиль усіх держав і народів.

До глобальних проблем треба передусім віднести: економічну (захист навколишнього середовища), демографічну і продовольчу; сировинну й енергетичну; мирне освоєння космосу і надр Світового океану; подолання відсталості (економічної, культурної, освітньої, медичної та ін.) слаборозвинених країн; ліквідація найнебезпечніших хвороб; боротьба зі злочинністю, наркоманією та іншими соціальними явищами, включаючи міжнародний тероризм; убезпечення від воєнної (особливо, ядерної) загрози, роззброєння та зміцнення миру, вдосконалення системи інформації й комунікації тощо.

Проблема етнонаціонального в умовах глобалізації

Усі вище зазначені проблеми і особливості спільного існування держав засвідчують, що процес світової інтеграції необхідний і швидко прогресуючий. Але цей процес сприяє не лише стиранню значного розриву у економічному і соціальному розвитку народів, а й утворенню єдиних принципів спільного життя, моралі, розвитку наднаціональних зразків духовної культури. Ці процеси тягнуть за собою і стирання національних відмінностей, все частіше лунають заклики, що в майбутньому буде на землі панувати єдина людська спільнота, яка вбере найкращі надбання національних культур. Це є хибна точка зору, адже етнічна основа народу є його історичним кодом, який формує людину як неповторну і багатогранну особистість.

В сучасній науці немає єдиного погляду на сутність нації. Одні вчені визначають націю як конкретно-історичну форму спільності людей, об‘єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками, певними рисами культури і характеру, яка розвинулася з певного племені, етносу. Є думка, що нація – це громадянство певної держави, у якого сформувались спільні риси, традиції, спосіб життя, що ввібрали особливості різних етнічних груп, які довгий час проживають на спільній території. Тому доцільно зупинитися на важливості збереження саме етнічної основи народу.

Історія і сучасний розвиток цілого ряду економічно сильних демократичних держав як в Європі, так і в Азії засвідчує, що важливим фактором їх становлення була національна самосвідомість. Саме співвідношення у процесі соціального розвитку етнонаціонального і загальногромадянського змісту сприяло зміцненню національної ідентичності.

Самосвідомість народу будь-якої держави тісно пов‘язана з особливостями національного розвитку, в яких віддзеркалюються історико-культурні, соціально-економічні та геополітичні обставини існування; відображається загальнолюдська синергетика етнополітичного життя; мають місце відомості про політико-етнічний темперамент і рівень політико-етнічної культури.

Але якщо на початку ХХ століття імперські держави розвиваються на основі зміцнення їх капіталу і гнобленні національних меншин, посилюється економічний, класовий тиск, концентрація капіталу в руках панівної нації, - то утворення Радянського Союзу породжує нову форму національного гноблення, проголошуючи національну рівність і право нації на самовизначення. Цілий ряд комуністичних режимів перетворюються в тоталітарні і скочуються до формування образу панівної нації як старшого брата, великої нації.

Українська нація має сумний досвід розмивання національної самосвідомості, що пов‘язаний з відсутністю протягом довгого час державності, існуванням тоталітарної доктрини національного розвитку радянської епохи.

Загрозою для національного розвитку стає і фашистська ідеологія, яка, спираючись на соціал-демократичні лозунги, проголошує ідею панівної досконалої нації, вводить поняття нації другорядної, що привело до страшних потрясінь історії, пов‘язаних з масовим винищенням євреїв, циган, поляків, українців.

Розмивання національної ідентичності в умах тоталітарного суспільства ще є актуальним сьогодні і стає загрозою для розвитку світової цивілізації у демократичному напрямку.

Спостерігається в сучасному світі тенденція, коли окремі держави прагнуть взяти на себе обов‘язки арбітрів локальних конфліктів, проголошують себе відповідальними за долю світової цивілізації, носіями єдино правильних норм і принципів державної політики і соціального устрою. Це проявляється у суспільному альбінізмі, який полягає в тому, що певні політичні сили, навіть уряди, застосовують насильство у різних його проявах (економічна і політична блокада, духовна експансія зразків масової культури, фізичне знищення), пояснюючи свої дії національними інтересами чи гуманними цілями заради людства. Такі аргументи знімають з адептів таких сил будь-яку відповідальність за злочини, скоєні проти народів різних віросповідань і національностей, забезпечують соціально-психологічний комфорт для їх розмноження у світі.

В сучасних умовах розвиток особистості повинен базуватися на ряді принципів, які відповідають рівню нашої цивілізації:

- необхідно утверджувати у свідомості народу культ знань, розуму, інтелекту і творчості, а не економічного збагачення, як самоціль; такі мотиви життя соціумів орієнтуватимуть їх не на ворожнечу, а на пошук компромісів у вирішенні найскладніших проблем;

- посилювати духовно-інформаційну мобільність різних етносів, що знаходяться на різних рівнях цивілізаційного розвитку; сучасні комунікації та системи інформації дають можливість приблизити до центрів світової цивілізації найвіддаленіші культури світу, пізнаючи, а не відштовхуючи їх спосіб життя;

- пріоритетними повинні стати соціальні та екологічні проблеми, а не політичні турніри: слід подбати про збереження природного середовища ноосфери, розглядаючи нашу планету як частину світу, існування якої залежить від дій людини. Науково-технічний розвиток уже дійшов межі можливого, щоб зруйнувати земний простір, і кожен вибух сучасної зброї лише наближує до цієї межі.

Об‘єктивна сторона питання полягає в тому, що розквіт нації в лоні державності дає соціальний поступ світовій цивілізації до її єдності.

Духовність, сформована на традиціях етнічної культури, вбирає накопичену мудрість багатьох поколінь, що складає інтелект нації і тим самим відмежовує людину від жорстокості і насильства: повага до предків – любов до ближнього.

І нарешті в збереженні землі, її природи, єдиної біосфери нашого існування також криється національний початок. Кожен етнос формується в умовах певного клімату, особливого тваринного і рослинного світу. Різні ландшафти можуть сприйматися як довершеності природного світу тими народами, які виросли і змужніли в їх лоні. Пустелю не сприйме горянин, та саме житель пустелі знає як її плекати. Тож національна основа народу – це не лише запорука сильної політичної системи держави, а й важлива складова цілісності світової цивілізації.

Світ на зламі століть

Характерною рисою кінця ХХ – початку ХХІ століття є глибока диференціація країн і народів, виокремлення і суттєва індивідуалізація шляхів розвитку нових посттоталітарних держав до демократичних засад їх облаштування та подальшого розвитку.

Європа і світ переживають тепер дійсно кардинальні зміни. Пом‘якшилася гострота військово-політичного протистояння Сходу і Заходу, фактично завершена “холодна війна”, що тягнеться майже з середини ХХ століття, основана на боротьбі ідеологій Заходу і комуністичного Сходу.

Розпався СРСР, утверджуються нові суверенні держави на терені пострадянського простору. Світ із двополюсного перетворився на більш складний – багатополюсний і взаємозалежний.

ХХІ століття започатковане сумними подіями 11 вересня 2001 року, коли США постраждали від терористичних актів у Нью-Йорку, які привели до розв‘язання планетарної антитерористичної боротьби, до загострення відносин між Заходом і мусульманським Сходом.

Сучасний світ – це ще світ стрімкого розвитку науки, техніки, інформації, масової культури, синтетичних видів мистецтва. Зникли ідеологічні завіси між державами, прискорилися і збільшилися інтеграційні потоки людей між континентами і країнами, електронні зв‘язки зробили спілкування легким, швидким і необмеженим кордонами. Які ж характерні риси розвиваються в сучасному світовому просторі?

1. В питаннях економічного розвитку на перше місце виходять завдання інформаційного суспільства. Визначальним є не масштаби виробництва техніки, автомобілів чи літаків, капітальне будівництво, а знання технологій (ноу-хао), кон’юктури ринку, залучення і утримання в економічному поясі нових наукових досліджень і винаходів, інженерних кадрів і вчених.

2. Змінюється обличчя людини: із продукуючого працівника, що підкорює і пристосовує своїм потребам природу, в масштабного самостійного творця, здатного змінювати не лише планету, а й проникати в глибини космосу. Разом з тим збільшується питома вага кількості людей, які лише користуються плодами конкретної праці, а їх діяльність пов‘язана з обслуговуванням економічної, соціальної сфери (робота на біржах, посередництва діяльність, держслужбовці й функціонери різних соціальних служб і об‘єднань).

3. Загострюється проблема у співвідношенні природа – людина – суспільство.

4. Утверджуються загальнолюдські принципи моралі і взаємовідносин, які базуються на гуманізмі, визнанні соціальної, національної, вікової, статевої рівності і свободи, але залишається проблемою перетворення їх у норми співіснування різних народів і держав. Спостерігається нехтування національними і релігійними відмінностями народів, що тягне за собою протистояння між державами, окремими етнічними групами.

5. В духовній сфері розвитку культури утверджується принцип множинності теорій, напрямків, стилів, форм. Впливовими залишаються зразки масової культури, які все більше інтернаціоналізуються. Пріоритетними є твори синтетичних видів мистецтва, що продукуються на основі новітніх технологій, за допомогою електронної техніки (кіно, музика, шоу програми, телебачення, театр), в яких на перше місце виходять грандіозність, масовість учасників, спецефекти, синтезація багатьох видів мистецтва. В літературі впливовими є футуристичні мотиви, ірраціоналізм, фентезі, детективний жанр.