Криза “об'єктивного розуму"

Сучасний стан інтерпретації свободи і громадянського суспільст­ва викликаний двома всеохоплювальними явищами: а) колапсом спроби вибудувати комуністичне суспільство та створити нову, "кому­ністичну” людину; б) чинниками, що спричинюють процес глобалізації і спричинюються ним.

Модерне вияснення свободи великою мірою базувалося на спробах надавати соціальним процесам винятково об'єктивного харак­теру. Суб'єктивність сприймалася в негативному сенсі. Однак виникла потреба переоцінити значення суб'єктивного чинника у термінах акти­вної свідомості, засобами якої “ми окреслюємо наше майбутнє". Враху­вання суб'єктивності як чинника позитивного чи принаймні неуник- ненного відкриває нові можливості для вияснення природи свободи. Адже "якщо "бути" для живої істоти означає "жити", а для свідомої іс­тоти - означає "жити свідомо", тоді "бути" для людської особи означає здійснювати свободу, перебуваючи у відносинах свободи з іншими водночас. Тобто це означає жити в культурній традиції і в структурі громадянського суспільства"^[602]. Досліджуючи роль і місце суб'єктив­ності в соціальному житті, Джордж Маклін пропонує визначити: а) суть свободи як властиво людську форму здійснення життя; б) патерн вар­тостей і чеснот як таких, що уконституйовують культурну традицію і надають форму свободи життю людей; в) громадянське суспільство як структуру, крізь яку здійснюється свобода. Відтак здійснення свободи в формуванні культури і громадянського суспільства буде мати зна­чення соціального прогресу. Такий підхід, вважає Маклін, повинен сприйняти занепокоєння, спричинене трьома найповажнішими викли­ками нашого часу: тенденцією розглядати традицію статистично, як фундаменталістську перешкоду для прогресу; відмінностями між лю­дьми в середині культур і поміж ними; відмінностями культур у межах цивілізації.

Адекватне до розгортання індивідуальної свободи розуміння со­ціального життя потребує істотно відкорегувати епістемологічну пара­дигму. На думку Дж. Макліна, це вимагає враховувати принципові змі­ни, що сталися на рівні індивідуального життя людей у сенсі їхньої пе­реважаючої середньої освіти і дедалі зростаючої кількості населення Землі з вищою освітою. Річ у тім, що в минулому незначна кількість ін­телектуалів могла комунікувати між собою та з усіма грамотними лю­дьми винятково в процесі продукування письмових текстів та їх нале­жного відтворення в свідомості. Провідною особливістю класичного те­ксту була його строго раціональна, фактично силогістична форма викладу, яка передбачала винятково раціональні форми комунікації і породжувані ними змагання за доконечну ідентифікацію зразків об'єктивності і науковості. Однак у нинішній дійсності все значно ускладнилося. Світ змінився.

Базова середня освіта поставила на один рівень писемну кому­нікацію між людьми, яка ґрунтується на інтелектуальній традиції, що склалася історично як процес продукування і репродукування текстів, та комунікацію усну, що продукується спонтанно, без тісної прив'язаності до текстів. Тому важливо враховувати два рівні філо­софської комунікації: писемний та усний. Перший вимагає зосереджу­вати увагу на філософських текстах і матеріалах, щоб знаходити від­повіді на поставлені в них раціонально-логічні проблеми. Другий рі­вень передбачає дослуховуватися до особливостей мовленнєвого, почутого, часто недоказаного і тим паче - прихованого сенсу. Тут криється значний ресурс для філософських міркувань і висновків. Від­мінність між першим і другим рівнями стає очевидною навіть з огляду на ту різницю в усвідомленні, яка існує в сприйнятті лекції на одну й ту ж тему, в одному випадку - прочитаній з тексту, в другому - вільно донесену слухачам. За нинішніх умов, на думку Дж. Макліна, "оскільки ми приходимо до визнання позитивного значення суб'єктивності та ін- терсуб'єктивності на шляху до правди та взаєморозуміння", усна ко­мунікація повинна стати на рівень писемної інтелектуальної тради­ції"⁶⁰³.

У зв'язку з поданими вище міркуваннями, на думку Дж. Макліна, в наш час зростає вага філософії як такої. Філософія покликана мати справу з природою і гідністю людини, тобто з тим, чим і ким ми є і ма­ємо бути, аби бути індивідуальностями і людьми. Роль філософії сього­дні зміщується від дедуктивної праці фахівців, які працюють на рівні абстрагування від процесів життя людей, до глибокого проникнення людськими зацікавленнями, що іманентні до збереження і розвитку життя. Зміщення філософського підходу спричинене саме кризою об'єктивного розуму.

603

Ibid. - P. 2.

Міркуючи над історією розвитку розуму з огляду третього тися­чоліття, Дж. Маклін вважає, що вона (історія) підлягає істотній ре- інтерпретації. Перше тисячоліття стало виявом зосередженості розуму на значенні Бога та святих послань, пов'язаних з ним, про роль гуман­ності. Друге тисячоліття загалом розглядається як зміщення уваги до людського буття. Перші 500 років поєднані з переосмисленням аристо- телівського розуміння причиновості і розуму. Філософи чулися зо­бов'язаними стояти "на плечах своїх попередників". Вони переконува­ли, що людство має врятуватися самостійно, засобами сили розуму. Наприклад, Ф. Бекон вказував, що ідоли, які існують у контексті куль­турних традицій, мають бути зметені на шляху до процвітання. Дж. Лок намагався затерти будь-який попередньо набутий зміст розу­му для того, щоб звести його до "чистої дошки". Р. Декарт прагнув усе піддати сумніву, аби виявити істинний фундамент людських знань. Та­ким чином, пізнання людського життя було редуковане до контролю над природою і до виявлення так званого об'єктивного знання. У зв'язку з цим, на думку Дж.

Людство підійшло до XXI століття з відчуттям ситуації, яка може бути охарактеризована словами папи Іоана-Павла II про кризу знань і розуміння, що склалася на тлі оперування поняттями "об'єктивного розуму". Провідний образ „об'єктивного розуму", примножений вла­дою науки, заманював до раціоналістичної утопії опановувати фізич­ною силою природи та генетичною інженерією і політикою соціального маніпулювання.

Нарощення позитивних змін у сучасному світі передусім гене­руються трансформаціями в мисленні й самоусвідомленні людей. Зна­чний імпульс до переусвідомлення причин трагічності XX ст. надходить з гуманістичної філософії, предметом уваги якої є культура, традиції та проблеми самоусвідомлення людини, пов'язані з ними. Це покладає на філософію нагальну потребу „розвивати нові способи мислення й ін­терпретації, що могли б уможливити людству пов'язаність його із сві­домою, вільною і відповідальною активністю в житті людини"^[603].

9.7.2.