Проблема жн гтя і смерті в духовному досвіді людст ва
Філософська антропологія не може обминути питання про зміст і нету життя Різні філософські вчення відповідають на нього по різному. Представники матеріалізму звертаються до розгляду об'єктивної реальності і реальної життєдіяльності людей.
Представники ідеалістичних напрямків спрямовують свій зір до Бога, розуму, духу, ідеї. Але не зважаючи на різноманітність поілядів, до сьогодні це питання залишається відкритим і відсутні підстави для його вирішення в найближчий час.Характер релігійного світогляду неодмінно підштовхує нас до думки: про яке житія ми повинні міркувати і піклуватися в першу чергу - про вічне чи ту мить буття, яка спалахує щомиті і відходить в небуття, маючи назву земного життя. Якщо це так, то велику мудрість виказав Сократ, що вбачав сенс земного життя у підготовці до вічного потойбічного існування. Геоцентризм знецінює і навіть визнає гріховними природні радощі земного існування. Якщо тіло це темниця душі, то чи слід турбуватися про неї і, зим паче, любити її? Аскетизм, пригнічення плоті - ось вища доброчинність людського існування, стверджували і стверджують сьогодні церковники.
Knoxa Відродження заперечила геоцентризм, замінивши його антропоцентризмом. Були реабілітовані земні людські радощі і почуттєві пристрасті. Змістом життя людини оголошується не гіпотетичне блаженство після смерті, а можливість досягнення щастя і життєвих насолод у житті земному. Оголошувалося, що це
можливо завдяки пізнанню людського світу, її доцільній і наполегливій діяльності. Так гуманістичний світогляд вперто пробивав собі дорогу, секуляризуючи філософію сенсу людського життя.
Гуманізм епохи Відродження, разом з тим, призвів до формування індивідуалізму. Індивідуаліст бачить мету свого життя в собі самому, а його зміст - в отриманні жигтєвих насолод. Аморальних задоволень, за його переконанням, не існує, а інтереси інших людей для нього байдужі.
Таким чином, індивідуаліст стає антисоціальною істотою, небезпечною для інших людей. Егоцентризм веде до анархізму і нігілізму, до бунгу проти всякого суспільного порядку.Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема.,Цдя людини як істоти, що воліє мислити, творити, думка про скінченність власного існування є нестерпною, якщо не знайдений духовний зміст цього існування. Проблема сенсу життя виникає як потреба певного виправдання власної присутності у світі, своєї долі та призначення. Саме завдяки такому виправданню стає можливим подолання скінченності індивідуального буття. Таємниця людською існування полягає в тому, щоб не тільки жити, а в тому, як і для чого (чи для кого) жити. За словами Е.Фрома, в самих основах людського існування укорінена потреба в об'єкті для служіння.
Подібно до всіх світоглядних питань, питання про сенс життя є вічною проблемою: вона знову і знову ставиться людиною протягом історії, отримує нові грані в духовному досвіді людства. Вона не може мати остаточного, наперед заданого вирішення для індивіда, не може бути прийнятою як "готове” знання або рецепт життя, бо погребує особистого усвідомлення і вибору.
Можна досить умовно і схематично окреслити певні варіанти вирішення проблеми сенсу жигтя в історії людської культури. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична (грецькою - ’’насолода”, “задоволення”) позиція, яку можна розуміти як “життя заради життя”. Жити погрібно гак, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті. Цінність епікурійської позиції в тому, що вона застерігає нас від ситуації,
при якій пошук сенсу житія усуває на другий етап саме житгя. Життя є емоційністю, таємничим дарунком людині і треба ставитись з вдячністю і любов'ю до цього дарунку. Людині дана рідкісна можливість переживати неповіорність власною існування зі всією самою забарвлень його проявів від радощів, злетів і перемог до падінь, тягарів і страждань.
Разом з тим, саме енікурійство в своєму ставленні до життя виражало іаку позицію: якщо воно позбавлено відповідальності за дарунок життя, то вироджується в егоїстичну позицію "життя заради себе” і веде до втрат и людського відчуття повноцінності ЖИТІЯ.Інший шлях в здобутті сенсу життя можна назвати "життям заради інших людей", коли гарантією осмислення життя для людини постають інтереси родини, нації, суспільства, прийдешніх поколінь. Для людини як суспільної істоти небайдуже, що вона залишає після себе. Недаремно прожити житія - цс і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї маїеріальної і духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли саме твоє неповторне житія перетворюється лише в засіб для чогось іншого. Таким “іншим” може виявитися і певна “ідея” чи ідеал, реалізація якого потребує від людини посвятити їй своє життя (це може бути ідея комунізму, “світлого майбутнього” тощо). Якщо така позиція не пов’язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і національного, і релігійного фанатизму).
Самоііінність індивідуального “Я” не може розчинитися повністю в інших цінностях. Призначення та сенс життя індивіда в першу чергу самому здійснитися як Людина, або - мовою релігії - “піднятися до Бога, стати образом та подобою Божою”. Як писав французький філософ Г.Марсель, “піднятися до Бога - це означає ввійти в самих себе, більш того, в глибину самих себе — і себе ж перевершити”. Іншими словами, в своєму житті людина повинна стати єдністю універсально-людського і неповторно- індивідуального, в розвиток свого “Я” включити весь світ - і природний, і суспільний. Таке можливе лише через живий діалог, через творче спілкування з природою, суспільством (і “ближніми" і “дальніми”), з культурою людства. Це є саме те, що має назву духовної еволюції, саморозвитку людської особистості в процесі
співтворчості зі світом.
Конкретні шляхи духовної еволюції особистості - справа її власного вибору, особистого ризику віри і долі.Поряд з безмірним звеличенням власного ‘"Я” і його завищеної самооцінки, в філософії здавна існує протилежна тенденція заперечення гідного статусу та цінності людини і необхідності її існування. Цей мотив підхопили деякі представники екзистенціалізму. На їх погляд людина від життя отримує огиду' і жах. оскільки життя є процес безглуздий й абсурдний. Лише буття, що спрямоване до смерті і вбачає в ній прояв вищої свободи, дає існуванню смисл і приводить екзистенцію до гідного завершення.
Гак у чому ж сенс людського життя? У цьому питанні є об'єктивна і суб'єктивна сторона. Кожна людина - мала часточка роду людського, ланка, що з'єднує його минуле і майбутнє. Це об'єктивна сторона, що висуває свої умови індивіду: його житія має відповідати певним загальним вимогам, виконання яких сприяє нормальному розвитку людства. Суб’єктивна сторона питання про сенс життя не має однозначної відповіді. Це питання повинне адекватно усвідомлюватися і зважуватися кожною людиною особисто, шляхом вільного морального вибору. Вести мову про смисл життя можна тільки тоді, коли поважаєш, цінуєш не тільки своє, але й чуже існування. Смисл життя полягає у всебічному розвитку сутнісних сил людини, їх реалізації на благо інших людей, водночас задовольняючи власні потреби і знаходячи в цьому відповідне задоволення, радість та щастя. Тому кожна людина має розвивати свої здібності, розгортати свої духовні сили і робити свій особистий внесок в історію. Людина реалізується через суспільство в різних виявах і різних рівнях. Ллє вона і є тому людиною, що, здобуваючи щось своє, робить це завдяки іншим людям і тому повинна діяти і заради них. Філософія сприяє критичному осмисленню людського бугтя, допомагає відшукати його смисл і укріпити волю до життя.
Контрольні запитаний:
1. У чому полягає сутність і призначення людини?
2. Вкажіть на співвідношення понять людини, індивіда, особистості та індивідуальності.
3. Як ви розумієте смисл людського життя?
4. Як співвідносяться в людині природне, суспільне і духовне начало?
5. Що таке життєва позиція особистості?
6. Назвіть основні фактори виховання особистості.