Провідні аспекти аналізу соціальної структури

Соціальна структура суспільства може розглядатися у трьох аспектах: функціональному, організаційному, орієнтації соціальних дій.

Функціональний аспект передбачає аналіз системи форм соці­альної діяльності, яка забезпечує функціонування й розвиток ці­лого.

Поняття «розподіл праці» вживається для означення спеціалі­зації виробництва в межах країни й між різними країнами, що відповідно фіксується такими термінами як територіальний і міжнародний розподіл праці.

Розвиток розподілу праці залежить від розвитку та зміни про­дуктивних сил і виробничих відносин. Він також залежить від демографічної ситуації, виникнення в суспільстві нових потреб і загальних функцій, які викликають ускладнення структури суспі­льства. Розподіл праці є необхідним процесом, котрий утворює зв’язки й залежності між людьми та викликає обмін діяльністю між ними. Виявом розподілу праці є виникнення держави, проти­лежність між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Ра­зом із тим у процесі руху суспільства до постіндустріального ти­пу його організації ці протилежності «знімаються», стають все менш помітними.

Специфічними утвореннями, які забезпечують відносну ста­лість соціальних зв’язків і відносин у межах соціальної організа­ції структури суспільства, є соціальні інститути. Вони можуть бути охарактеризовані з погляду їх як зовнішньої, так і внутрі­шньої діяльності.

Зовнішньо соціальний інститут являє собою сукупність ін­дивідів, установ, котрі володіють певними матеріальними за­собами й виконують конкретну соціальну функцію. Зі змістов­ного боку — це заданий набір доцільних орієнтованих стандартів поведінки певних осіб у конкретних ситуаціях. На­приклад, якщо юстиція (як соціальний інститут) зовнішньо може бути охарактеризована як сукупність осіб, установ і ма­теріальних засобів, що здійснюють правосуддя, то з погляду змісту — це сукупність стандартизованих взірців поведінки вповноважених осіб, які забезпечують цю соціальну функцію. Вказані стандарти поведінки реалізуються в певних соціальних ролях, характерних для системи юстиції (суддя, прокурор, ад­вокат і т. ін.). Соціальний інститут, крім того, — це певна ор­ганізація соціальної діяльності й соціальних відносин, яка здійснюється за допомогою стандартів поведінки, виникнення і групування яких у систему зумовлені розв’язанням цим ін­ститутом певного завдання.

Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності, конкретними функціями, які забезпечують її досягнення, відповідними соціальними позиціями й ролями, типовими для цього інституту, а також системою санкцій, кот­рі забезпечують стимуляцію бажаного й застерігають відхи­лення поведінки.

До основних соціальних інститутів належать декілька.

По-перше, це політичні інститути, які забезпечують встано­влення і підтримку політичної влади (держава, політичні партії, армія, поліція чи міліція, суд тощо).

По-друге, економічні інститути, які забезпечують процеси виробництва й розподілу благ та послуг (підприємства, сфера по­слуг, фінансові установи тощо).

По-третє, сім 'я, чия діяльність (відносини між батьками, бать­ками і дітьми, методи і форми виховання тощо) визначаються си­стемою правових і моральних норм.

Поряд із перерахованими вище істотного значення в житті су­спільства набувають соціально-культурні інститути (система освіти, охорони здоров’я, культурно-освітні, наукові установи, інститути релігії тощо). Наприклад, вища школа як соціальний інститут включає працівників міністерства, викладацький склад, адміністрацію й громадські організації навчальних закладів, сту­дентів (курсантів) та органи студентського (курсантського) само­врядування тощо. Основною соціальною функцією вищої школи є задоволення суспільної потреби в підготовці спеціалістів висо­кої кваліфікації. Відповідно основою функціонування будь-якого соціального інституту є задоволення конкретних соціальних по­треб у суспільстві. Проте може виникнути ситуація, коли соціа­льні потреби не знаходять адекватного віддзеркалення у структу­рі та функціях відповідних соціальних інститутів. У результаті такої невідповідності в діяльності того чи іншого інституту мо­жуть виникнути явища дисфункції. Ці явища можуть позначатися як у сфері зовнішній, формальній (організаційній), так і в харак­тері, змісті їх діяльності.

Зовнішні дисфункції соціального інституту можуть виражати­ся недоліком підготовлених кадрів, матеріальних засобів, в орга­нізаційних непорозуміннях тощо. Зі змістовної точки зору дис­функції в діяльності соціального інституту виражаються в непевності, невизначеності діяльності, втраті авторитету, пре­стижу тощо. Такі функції, наприклад, у діяльності економічних інститутів спричиняють тіньовий ефект в економіці, спекуляцію, крадіжки, махінації і т. ін.

Організаційний аспект. Організація — це система зв’язків, які утворюють різноманітні типи соціальних груп, характерних для певної соціальної системи. Одиницями аналізу тут є колективи, організації та їх структурні елементи. Такий аспект аналізу пе­редбачає визначення міцності субординаційних і координаційних зв’язків (по вертикалі й горизонталі) між структурними елемен­тами конкретної соціальної групи.

— створювати умови для відтворення соціалізації людини; народження дітей, доглядання за ними, їх виховання та навчання;

— задовольняти значну частину фізичних і духовних потреб, головною серед яких є потреба щастя;

— бути не лише формою спільного життя людей, але й дійс­ним виміром життя особистості, в якому вона реалізує важливі особистісні якості й т. ін.

Відомо, що коли суспільство належним чином не забезпечує організаційно, матеріально, духовно розвиток сім’ї, воно позбав­лене майбутнього.

Отже, суспільство організаційно представляє державні й не­державні установи; законодавчу, виконавчу та судову гілки вла­ди, громадські товариства тощо.

Аспект орієнтації соціальних дій (колективних та індивідуаль­них) оперує такими одиницями соціальних дій, як цілі й засоби, мотиви і стимули, норми і взірці, програми, підпрограми і т. ін.

Кожен із трьох зазначених аспектів має розглядатися не окре­мо, а в діалектичній єдності, взаємозв’язку. У той же час кожен із них відзначається відносною самостійністю і, у свою чергу, до­пускає теоретичні й емпіричні рівні.

Історичне віддзеркалення соціальної структури суспільства відбувається в декілька етапів:

— на першому етапі здійснюється аналіз окремих одиниць та колективів (керівників, адміністрацій);

— на другому етапі проводиться аналіз окремих типів соціа­льної організації (політичних партій, класів тощо);

— на третьому етапі суспільство аналізується як інтегративна єдність (сучасний період).

Умовно виділяють дві основні моделі соціальної стуктури — категоріальну та нормативно-ціннісну.

Категоріальна модель виходить з того, що соціальна структу­ра обумовлена домінуючим способом виробництва, викликаючи суперечності між різними елементами цієї структури. Саме на та­ких засадах будується марксистська соціальна концепція. Відпо­відно до цієї концепції соціальна структура пов’язана з розподі­лом суспільної праці і власністю на засоби виробництва. Вона характеризується розподілом суспільства на класи, котрі зміню­ються разом зі змінами суспільно-економічних формацій. Однією з версій категоріальної моделі є концепція технологічного детер­мінізму. Її прихильники джерело формування й розвитку соціа­льної структури вбачають у технологічних інновація і вважають, що технологічний прогрес спроможний розв’язати всі суперечно­сті розвинутого суспільства.

Нормативно-ціннісна модель ґрунтується на визнанні того факту, що основою існування соціального структурування суспі­льства і джерелом його змін виступає система культури, до кот­рої включені цінності, значення, вірування, символи тощо. Таким чином, соціальну структуру складають різноманітні соціальні утворення, які відрізняються між собою за культурно-ціннісними орієнтаціями. До таких утворень належать соціальні інститути, ролеві, статусні відносини, соціальні спільноти та ін. Значний внесок у розвиток нормативно-ціннісної моделі зробив М.Вебер, який розглядав соціальну структуру як багатомірну систему, ви­ходячи з того, що поряд з класами й відносинами власності в су­спільстві важлива роль належить соціальному статусові та владі.

3.3.