Самотність, етапи життя і соціальні групи
На якому етапі життя зазвичай потерпають від почуття самотності? Відповіді, запропоновані різними дослідженнями, досить суперечливі[108]. Більшість досліджень із порівнюванням різних вікових груп показують найвищі рівні самотності для періодів молодості і старості, тобто існує нелінійний розподіл з характерним нижчим рівнем самотності у працездатному віці.
Однак окремі дослідження показують протилежні результати, а в інших узагалі ледь помітні відмінності між віковими групами. Хоча більшість досліджень свідчать, що найвищий рівень самотності в молодості і старості[109].Самотність дітей взаємопов’язана із самотністю батьків; з самотністю матері взаємозв’язок сильніший, ніж із самотністю батька[110]. Така взаємозалежність може мати багато пояснень як соціального, так і генетичного типу. Самотність — частково спадкове явище, де на генетику, ймовірно, припадає близько половини відмінностей в почутті самотності, тобто самотність спадкова приблизно на 45—50 відсотків[111]. Цікава особливість: вплив спадковості, здається, досить різко зменшується від дитинства до підліткового віку, він значно слабший в 12-річних, ніж у 7-річних.
Деякі дослідження показують, що генетично зумовлений дефіцит рецепторів окситоцину викликає у людей сильне почуття самотності[112]. Окситоцин — ключова складова біохімічної основи для почуття пов’язаності з іншими. Тому недостатня здатність виробляти окситоцин може частково пояснювати почуття самотності, але з цим аргументом потрібно поводитися обережно, щоб не зводити до дефіциту рецепторів таке комплексне явище, як самотність[113].
Деякі групи будуть представлені більше за інші — це, наприклад, іммігранти, неповносправні та люди похилого віку. Зазвичай уважають, що ризик самотності зменшується, коли люди перебувають у шлюбі або живуть разом, мають одного або кількох близьких друзів, добре здоров’я та високий рівень освіти.
Повне виключення з трудової діяльності співвідноситься з вищим рівнем самотності, але кореляція безробіття з самотністю не настільки велика[114]. Своєрідна гендерна відмінність: на роботі чоловіки мають нижчий рівень самотності, а жінки — вищий, порівнюючи з людьми поза робочим життям[115]. Стан здоров’я не надто впливає на рівень самотності серед літніх людей, але в інших випадках слабке здоров’я співвідносне із самотністю.Країна проживання — один із найважливіших факторів для почуття самотності. Насправді, це має ще більший вплив, ніж вік індивіда. В Європі жителі східної її частини, очевидно, самотніші, тоді як північноєвропейські мешканці — самотні значно менше[116]. Також відносно високі показники самотності в південних європейських країнах — Італії, Греції і Португалії. Порівняно з іншими європейськими країнами скандинавські країни вирізняються відносно низькою поширеністю самотності, а також відносно невеликою зміною показника її поширеності у різних вікових групах[117].