Соціальність як “мережа об'єктів” у сукупності з їх сприйняттям

Світ соціальності перестає бути чимось "нелюдським", детермі­нованим зовні і сталим у сенсі "об'єктивної реальності", що її "відобра­жає" людина. Соціальність тепер має інтерпретуватися як "об'єктна дійсність", елементами якої, поряд з асоціативними зв'язками, сеньйо­ральними явищами, родинним господарством і державними інституція­ми, є також поняття, концепти, теорії, ідеї, уявлення, віра, звичаї, тра­диції, естетичні смаки, літературні й наукові тексти, оповіді, громадсь­ка думка, правові норми, технічно-промислові засоби (мертві без кваліфікованого вжитку) тощо.

Нова соціальність значно "м'якне" щодо свого тиску на людину саме через те, що з неї дедалі більше виокремлюється приватна сфера індивідуального життя, яке найповніше здійснюється в сенсі форму­вання простору дозвілля особи й вивільнення її від жорсткого ієрархіч­ного підпорядкування навіть в умовах соціально заангажованої праці. Сфера дозвілля, що стало нарощується в історичному процесі, не про­сто визначається мірою волі індивідів, яку вони здобувають, вивільня­ючи свої здібності від одномірного виживання задля повноцінного са- моздійснення. Дозвілля, другим боком якого є міра приватності і сво- бодовиявлення, зумовлює нові орієнтири, ідеали, знаки і значення, тексти і символи, що ними просякає нова соціальність. Автономізація індивідуального історично перетворює соціальність, зовнішню щодо людини, вилучаючи з неї дедалі вагоміші долі індивідуальної суб'єктивності, посилюючи їх значення і роль у суспільному житті. Бі­льше суб'єктивності означає більше властиво людського, особистого на рівні суспільних процесів і більше свободи на рівні приватної і пуб­лічної активності. Оскільки суб'єктивні значення можуть мати дійсність лише в контексті комунікації, то йдеться радше про міру спільноусві- домлюваної "соціальної інформації", що визначається фактично спіль- нонабутою міжсуб'єктністю.

Таким чином, Кант поставив проблему, яку сучасний розум ви­рішує поза так званою "об'єктивною реальністю" чи формально окрес­леною свідомістю, або репрезентативним мисленням, спрямованим до відкриття істини на основі референційного знання про природу. По­глиблення розуміння людської суб'єктивності, яка існує завдяки само­усвідомленню людини в контексті самоусвідомлення інших, спричиняє кардинальні зміни в інтерпретації соціальності і свободи. "Старий по­рядок, вибудуваний на об'єктивних структурах і нормах, не мав би да­лі бути адекватним, структури мають розкришуватися, і настає пора для нової ери”^[269].

Досвітки провістив ще І. Кант, але надто тривалим виявилося затемнення від залюбування т. зв. "чистим розумом” та його раціоналі­стичними імплікаціями, підхопленими кантіанцями. Не так І. Кант, як його послідовники, зредукували людину парадоксальним чином до по- заісторичної сутності, що стала уявлятися в контексті позаісторичної спільноти або якоїсь єдиноістинної об'єктивної реальності, безвідносної до конкретної соціально-культурної дійсності. Під впливом подібної ін- терпретативної ідеї виникла "продуктивна уява”, згідно з якою (в до­даток до іноді справді нестерпних соціальних умов) людина воліла бу­ти поза конкретною спільнотою, намагаючись ідентифікуватися з яко­юсь придуманою "надспільнотою” та визначати нею в сенсі т. зв. "нейтральної об'єктивності” власні життєві орієнтири. В її основу по­кладена думка, що ідентичності особи не залежать від соціального змі­сту мети та цілей, які вона ставить, а визначаються впливом апріорних форм мислення і споглядання. Інтерпретація свободи, запропонована кантіанцями, фактично звужувала її соціальний простір до моральної автономії особи і непрямо санкціонувала сприйняття суспільства як сукупності атомізованих суб'єктів, що взаємоузгоджують дії під тиском обов'язку і закону. З іншого боку, кантівська інтерпретація свободи відкрила самоствердження людини в термінах телеологічної орієнтації і спрямувала на відповідальні норми вдосконалення і самоздійснення, що тісно взаємопов'язані з продукуванням цінностей та чеснот.

4.5.