Теоретичні проблеми структури суспільства

Уся історія розвитку соціально-філософських поглядів на суспільство — від античних і до теперішніх часів — являє со­бою ряд спроб дати найбільш точне визначення феномена струк­тури суспільства.

У такому дослідженні неминуче переплітаються історичний і логічний, описово-емпіричний та абстрактно-логічний підходи, онтологічні, аксіологічні та гносеологічні аспекти тощо. Так, у структурному визначенні суспільства колись тимчасово перема­гав абстрактно-теоретичний підхід (Ж.-Ж. Руссо). Потім ставав дуже впливовим натуралізм, відповідно до якого суспільство уявлялося як продовження і розширення природних зв’язків між індивідами (Л. Фейєрбах). На зміну останньому прийшов жорст­кий класово-економічний детермінізм (К. Маркс).

Своє бачення структури суспільства сформулювали такі авто­ритети, як Аристотель (спільність людей, об’єднаних соціальни­ми інтересами), О. Конт (результат чинності закону функціону­вання складних систем), Г. Гегель (громадянське суспільство, засноване на сукупності економічних відносин).

Пізніше досить великої популярності набула теорія соціальної дії М. Вебера і Т. Парсонса. У ній не абстрактні індивіди, а сама соціальна дія вважалася центроутворюючим чинником суспільс­тва, який складається з суб’єкта, конкретної ситуації і поточної орієнтації цього суб’єкта

Підхід М. Вебера ґрунтується на спробі пояснити:

1) за допомогою яких осмислено співвіднесених дій (чи то з об’єктами зовнішнього або власного внутрішнього світу) люди, які володіють специфічними успадкованими якостями, намага­ються здійснити своє прагнення, обумовлене, крім інших причин, і цими якостями; якою мірою і з якої причини їм це вдається або не вдається.

2) які зрозумілі нам наслідки подібне (обумовлене спадкоєм­ністю) прагнення має для осмислено співвіднесеної поведінки інших людей?

Т.

Поряд із парсонівською, сучасне трактування соціальної дії, на думку Г. Тернборна, постає як сукупність ситуацій і сукуп­ність імовірних дій, що мають хоча б дві альтернативи. Таким чином, сучасне суспільствознавство в порівнянні з минулим фі­лософії безмежно розширює та генерує нові тлумачення суспіль­ства й основних компонентів його структури. При цьому воно критично оцінює попередні концепції щодо розуміння структури суспільства, відзначаючи, що, по-перше, у формальному плані фактично кожна з відомих концепцій суспільства претендувала на істину в останній інстанції і тому досить слабко була пов’язана з концепціями-попередницями і навіть сучасницями; по-друге, у змістовному плані переважній більшості цих концеп­цій притаманна певна одномірність. У результаті цього структур­на одиниця суспільства в них розрізнено представлена або інди­відом, або спільнотою людей, або соціальною дією, і, таким чи­ном, легко зводиться до одного порядку. При цьому не врахову­ється, що не всі структурні компоненти суспільства є одно- порядковими. Тут співіснують рівновеликі індивідуальні, спіль- нісні та діяльнісні чинники, статичні й динамічні, результуючі та процесуальні, а також кількісні, якісні й часові компоненти.

Існує декілька підходів щодо визначення структури суспільст­ва та основних компонентів цієї структури. Серед них можна на­звати інституціональний, спільнісний, процесуальний, функціо­нальний, системний, міжособистісний і посферний.

Згідно з посферним підходом суспільство як складне ціле роз­діляється на декілька сфер, або систем.

3) політична; 4) духовна. Кожна з названих сфер має свої особли­вості і специфічну внутрішню структуру. При цьому слід мати на увазі, що всі сфери суспільного життя реально не існують як аб­солютно самостійні сутності. Насправді вони є абстракціями, за допомогою яких можна вичленовувати й вивчати окремі галузі діяльності реально нероздільного цілісного суспільного суб’єкта для поглибленого дослідження різноманітних і взаємозумовлених проявів суспільного життя. Неможливо уявити існування й роз­виток суспільства без якоїсь із названих сфер, що свідчить про їх обов’язкову присутність і важливу роль у суспільному процесі. Разом із тим вибір якоїсь провідної, детермінуючої або провід­них, детермінуючих сфер (факторів, аспектів, причин) стає мето­дологічною — моноказуальною (однопричинною) або поліказуа- льною багатопричинною) — основою аналізу суспільства і суспільних явищ. Так матеріально-економічна детермінанта ле­жить в основі формаційного, матеріалістичного підходу; духовна детермінанта підживлює різноманітні ідеалістичні погляди на природу і сутність суспільства, соціокультурна детермінанта пе­вним чином «урівнює» роль матеріально-економічних та духов­них факторів у суспільних процесах.

2.2.