Умови соціальної єдности (інтеґрації)
Проблема соціальної інтеґрації в аспекті добровільного співіснування людей залишається однією із основних у філософських роздумах Геґеля. Він намагався знайти засади для мирного єднання інтересів і в середині конкретної держави, і в міждержавних відносинах у сенсі кантівського прагнення до "вічного миру".
Міжнародному аспекту інтеґрації в "Філософії права" присвячено розділ "Суверенітет назовні".Геґель розвинув концепцію "соціальної інтеґрації", яка є підсумком його інтерпретації соціальності взагалі. "Органічна" єдність людей у стійкому суспільстві не випливає з якоїсь окремої структури. Навпаки, інтеґраційні тенденції складаються на всіх рівнях суспільного буття, але конституюються вони як інституційні форми звичаєвості і в громадянському суспільстві, і в державі. Характеристика чинників інтеґрації подана в уже цитованій праці Джин Коген та Ендрю Арато. Вони вважають, що теоретичний підхід Геґеля до соціальної інтеґрації спричинився до запровадження однієї з найпоширеніших парадигм у модерній соціології, пов'язаної з іменами Дюркгайма, Парсонса і Габе- рмаса.
На думку названих авторів, геґелівська теорія соціальної інтеґ- рації нараховує шість стадій: юридичну (legal) основу, загальну владу (поліцію), корпорацію, виконавчу владу (бюрократію), майнові об'єднання або законодавчу владу і громадську думку[361]. Перші три притаманні громадянському суспільству, а решта три - державі. Отже, існують дві відносно самостійні тенденції до єдності. У контексті громадянського суспільства поширюються значення і цінності солідарної взаємодії, пов'язаної з усвідомлюванням спільної зацікавленості людей у необхідності приватної автономії і потреби їх загальної безпеки. Це передбачає наявність публічної' волі в середині громадянського суспільства. Інша тенденція складається на державному рівні буття народу і пов'язана з певною "інтервенцією" державних чинників у суспільство.
Передусім на рівні державно-політичному здійснюється інституалізація правових відносин та їх конституційне узаконення. Важлива роль відводиться системі освіти, яку запроваджує і підтримує держава. Освіта є чи не найдієвішою формою поширення універсальних норм взаєморозуміння і взаємовизнання; вона запроваджує інтелектуальні передумови визнання універсальних прав, сприяючи їх суспільній легітимації через громадянське суспільство.Слід зауважити, що освітній чинник соціальної інтеґрації залишився в Геґеля на формальному рівні, хоча й поєднаний з культурним змістом. Так само роль освіти розглядається і в праці Д. Коген та Е. Арато. Вони підкреслюють культурний контекст змісту освіти, в якому вона єдино може здійснюватися, але не вдаються до його глибокого аналізу.
Освіта як чинник соціальної єдності також потребує розвинених державних інституцій, які загалом покликані підтримувати культурне виробництво з його естетичними компонентами. Пригадаймо: в розвитку теоретичного розуму Геґель надавав важливого значення естетиці, а красу інтерпретував як чинник саморозвитку "народного духу" й індивідуальної свідомості.
Сукупною формою існування всіх інституцій суспільства в Геґе- ля виступає держава. Вона необхідна для підтримки громадянського суспільства й індивідуальної свободи.
5.11.