Висновки

Кант залишив праці, де намагався подати антропологічно- психологічні портрети представників різних націй^[295]. Однак для нашої теми важливіше інше - фактичне поєднання процесу формування гро­мадянського суспільства і процесу формування держави-нації на заса­дах культурної творчості.

Таким чином, у Кантівській концепції соціальності поєднано проблеми ідентичності та автентичності між громадянським станом су­спільства, його культурною еволюцією та недеспотичною державою. Як правило, культурна ланка в названій проблемі або недобачалася, або вилучалася. Якщо брати до уваги не одну "Критику чистого розу­му”, а всю творчість Канта, то соціальність він інтерпретує також через значення культури, в якій разом зі свободою великою мірою втілюва­лася етика відповідальності, а загалом - світ краси і творчості.

Громадянська соціальність у Канта, з одного боку, пов'язана з політичною і публічною сферами, а з другого сягає до культурної тво­рчості, де найревніше автономізується приватність людського серця. Розрив між публічним і приватно-моральним зумовлюється теоретич­ною дихотомією між необхідністю і свободою, перенесеною на дихото­мію природи і культури. Дихотономічний розрив, у силу трансценден­тального характеру розуму, прийнятого Кантом, долався в задумі ра­ціонального і культурного підкорення природи. У цьому світлі, морально-етичне (як і релігійне) залишалося відокремленим від соціа­льного порядку (соціальності) автономністю приватної сфери. І. Кант змодернізував значення громадянського суспільства, витлумачивши його на основі універсальних людських прав, що простягаються поза будь-який партикуляристичний політичний лад, і водночас надавши йому культурного сенсу.

Із Кантового внеску до філософії свободи виносимо дві важливі тенденції. По-перше, осмислюючи свободу людини в аспектах універ­сальних категорій мислення та відповідальної особистої дії, Кант пере­носить наголос на значення активної ролі суб'єкта в суспільному житті, яке він (суб'єкт) покликаний змінювати, виявляючи автономну прива­тну волю. Зміни приходять у життя не просто під впливом зовнішніх обставин чи якогось об'єктивного світу, а завдяки творчому інновацій­ному духові, породжуваному людською суб'єктністю як такою, що не зводиться ні до "чистого", ні репрезентативного мислення. По-друге, вияв свободи як одночасне здійснення суб'єктивності прокладає шлях до нового розуміння і суб'єктивності, і свободи. Перша набуватиме ек- зистенційного сенсу, про що виразно скаже вже К'єркеґор, а друга пе­редбачатиме залучення антропологічних особливостей культурного розвитку людства. Властиво культурологічна проблематика поступово опиниться в центрі уваги філософської та соціологічної думки, знаме­нуючи кардинальний поворот до антиметафізичного й некласичного типів філософування. Проблему суб'єктивності щодо конституюванні дійсності збагатить виникнення новітніх напрямків феноменології, ек­зистенціалізму й герменевтики. У контексті останніх набуде реінтер- претації саме значення об'єктивних конституант свободи і свідомості на користь зміщення акцентів від суб'єктивності до міжсуб'єктності. Тепер свобода людини набуватиме іманентної прописки під знаком відповідальності в громадянській сфері.

Ще один важливий висновок з теорії І. Канта полягає в тому, що він ідентифікував свободу дій індивіда з конструюванням автономної приватності, яка водночас зберігає значення моральності. Іншими сло­вами, моральна дія особи дорівнює здатності виявляти і здійснювати відповідальну свободу. Підневільна поведінка не має морального ха­рактеру, але це не означає, що в суспільстві таких дій є менше, аніж дій, спонуканих індивідуалістичними орієнтирами.