1.3.2. Метафізичне обґрунтування НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕКАРТОМ
Кеплер і Галілей були переконані, що світ є математично структу- рованим і математична думка здатна пояснити гармонію Всесвіту. У філософії Декарта науковий метод і процес дослідження знаходять метафізичне виправдання.
У "Началах філософії" він писав, що філософія нагадує дерево, коріння якого - метафізика, стовбур - фізика, а гілки - всі інші науки. Саме метафізика розкриває те, як влаштований світ, тому наука займається лише тими об'єктами, в яких людський дух здатен відкрити істинне та безсумнівне знання. Метафізика Декарта дозволила інтерпретувати фундаментальні досягнення науки, водночас пояснюючи, що таке світ. Вона є свого роду програмою дослідження, що вплинула на подальший розвиток науки. Декарт намагався визначити принципи, які б забезпечили зведення "нового дому науки". Його механіцизм став визначальною метафізикою, оскільки вона була перспективною для об'єктів не лише фізики, а й біології та вивчення людини: людське тіло - механізм, жива істота - автомат.Основа метафізики Декарта - у тотожності матерії та простору. Із цього випливає низка наслідків: світ є безкінечно протяжним; матерія може ділитися до нескінченності; пустота, або простір, що не містить ніякої матерії, є суперечністю, тому, відповідно, пустоти не існує. Отже, метафізика Декарта розкриває, із чого та яким чином побудований світ. Наука, як зауважує Декарт у "Правилах для керівництва розуму", займається лише тими об'єктами, в яких наш розум здатен відкрити істинне та безсумнівне знання. Метафізика доводить до відома вченого, що він має шукати, які проблеми доступні розв'язанню, до якого типу законів він може дійти. Для досягнення цих цілей потрібен метод, який "полягає в порядку та розташуванні тих речей, на які потрібно звернути погляд розуму, щоб знайти будь-яку істину. Ми суворо дотримуватимемося його, якщо крок за кроком зведемо заплутані та темні положення до більш простих, а потім спробуємо, виходячи з найбільш простих, піднятися по тих самих сходинках до пізнання всіх інших" [2].
На відміну від Галілея, який не залишив спеціального трактату про метод, Декарту було важливо довести об'єктивний характер знання, вказати на правила, якими слід користуватися, щоб досягти об'єктивності.
Системним філософським обґрунтуванням наукового методу та схеми його дослідження є "Начала філософії" - ґрунтовний виклад філософії та фізики Декарта. Вчений підкреслював, що формальналогіка, зв'язок силогізмів не породжують нічого нового, а лише слугують для пояснення іншим того, що досліднику вже відомо. Фундаментальне завдання - в обґрунтуванні методу наукового пізнання.
Захоплюючись чіткістю математики, Декарт водночас критикує традиційну арифметику та геометрію, бо їхні лінійні процедури не закріплені єдиною методологією. У традиційній математиці відсутній єдиний метод. Для створення теоретичної основи такого методу потрібно довести, що відмінності між арифметикою та геометрією не є істотними. Для цього Декарт переводить геометричні проблеми в алгебраїчні, демонструючи їхню сутнісну ідентичність. Створивши аналітичну геометрію, він роз'яснює математичні принципи та процедури. У "Правилах для керівництва розуму" Декарт визначає чіткі правила, спираючись на які можливо відділити істинне від хибного.
Таким чином, Декарт розв'язує проблему створення нових методологічних засад як підґрунтя, "коріння" для зведення нової будівлі науки.
Почате Галілео Галілеєм, продовжене Рене Декартом і завершене Ісаком Ньютоном створення нової науки - науки Нового часу - у підсумку представило людству нову форму пізнання природи - математизоване природознавство, що спирається на експеримент.