Аксіологія та етика в сучасній еколопї
Рух до постнекласичної науки пов'язаний з включенням аксіологіч- них аспектів у наукове пізнання. Відповідно в екології відбувається усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності, введення її у сферу моральних відносин.
Видатний німецький філософ О. Розеншток-Хюссі в 30-ті рр. XX ст. обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму [15]. Захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки "біологічного елементу" у природі й суспільстві і тому, на його думку, не відповідає людині як творцю, "прискорювачу" навколишнього світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризи людського буття, наш сучасник не вірить у надійність існування, що засноване на абстрактному мисленні. І вихід з кризового стану потребує пошуку нових засад науки й технології.Продуктивною для розв'язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто "історичну складову" людського буття, а глобальну його націленість на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов'язано з відповідальністю людини за пройдений шлях, отже - і за екологічні наслідки своєї життєдіяльності. Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за те, що вона вчинила з природою й власне - із собою. І вона мусить змінитися, щоб врятуватися самій і врятувати довкілля.
Це означає таку зміну традиційної системи цінностей, коли етичні засади розумного ставлення до природи мають ураховувати й екологічну складову. Тому однією із центральних етичних проблем сучасної науки є проблема відповідальності за наслідки втілення результатів науки й сучасних технологій. Е. Агацці вважає необхідним усвідомлення вченими важливості універсальних людських цінностей.
Водночас "філософи моралі" мають бути компетентними у практиці наукового дослідження.На жаль, такі наміри значною мірою є утопічними. Навіть якщо наукове співтовариство прикладає величезні зусилля, щоб накласти мораторій на певні небезпечні для людства наукові дослідження (класичним прикладом може були конгрес в Асіломарі в 1975 р., на якому представники світової науки намагалися оголосити мораторій на генно-інженерні дослідження), соціотехнологічні й вузько прагматичні потреби в нових наукових досягненнях все одно перемагають. Отже, вчені можуть суттєво впливати на долю людства, але вирішують її політики й бізнесмени. І тому зрозуміло, що потрібно взяти до уваги соціотехнологічні й політичні фактори, що зумовлюють використання наукових надбань у певному руслі. Крім того, світоглядні та етичні засади певної системи культури спрацьовують як суттєві орієнтири самоусвідомлення наукою результатів досліджень як добра чи зла.
Утім, більш широкий погляд не заперечує етичного аспекту проблеми. К.-О. Апель, оцінюючи екологічну кризу як наслідок технічної цивілізації, констатує, що результати науки постають сьогодні для людства як "моральні виклики". Оскільки екологічна криза впливає на людство глобальним чином, то люди, на думку філософа, опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі.
Дійсно, відповідальність має бути солідарною, тобто спільною, взаємною. Але вона також має бути структурованою. І не лише відповідно до інтелектуально-пізнавальних засад (наука), але й до владних можливостей щодо практичного впливу на суспільство та його зміни.
За висновком А. Маслоу, ціннісна нейтральна класична філософія науки є не тільки помилковою, а й дуже небезпечною: "Вона не лише позаморальна, вона може бути антиморальною... Тому я знов підкреслюю, що наука створюється людьми; виходить з людських пристрастей та інтересів, як це блискуче пояснив М. Полані у книзі "Особисті- сне знання".
Наука й сама має бути деяким етичним кодом... Дійсно, якщо визнається іманентна цінність істини, то всі результати здобуваються завдяки тому, що ми віддаємо себе на служіння цій іманентній цінності... Наука може шукати цінності, і я можу відкривати їх у самій природі людини" [11, с. 29]. Таким чином, сучасна наука можлива за умови врахування природи людини, цінності пізнання й моральних орієнтирів.Ігнорування цілісності людини, але вже в іншому сенсі - як єдності чоловічого й жіночого в людському індивіді, теж призводить до кризових наслідків. У цьому відношенні причиною сучасного екологічного стану є "холодний" і "розсудливий" стиль патріархального суспільства. Гіперчоловічий етос примушує чоловіків приховувати власні тревоги й побоювання. А постійне пригнічення значно редукує почуття. Р. Хіггінс упевнений, що необхідно відродити, відновити жіночність у мисленні, яке оцінює сучасний стан речей і формує політику. Переоцінка жіночних аспектів людської природи проливає світло на умови людського існування. Воно може звільнити жінку як жінку, а не як сурогат чоловіка, такий, що лише посилює маскулінізовану технократію. Це допоможе чоловіку подолати нав'язливий неспокій (за яким криється самітність Фауста і Дон Жуана), відновити його здатність до почуття прихильності. Головним позитивним результатом може бути відмова від заперечення кордонів - як своїх власних, так і нашої планети.
1.5.9.