ЕЛЕМЕНТАРНІСТЬ ТА СКЛАДЕНІСТЬ ЯК ВІДНОСНІ АТРИБУТИ РЕАЛІЙ

На початкових етапах пізнання відповідних реалій відбуваєть­ся їх опредметнення як специфічних елементарних, тобто без­структурних, як правило, просторово охарактеризованих сутнос- тей, що відрізняються від інших наявністю притаманних лише ним деяких атрибутів.

Так, античні звіздарі відрізняли планети (грец. лАауцтцд — той, що блукає) від зір завдяки їх видимому переміщенню віднос­но сталих сузір’їв. І планети й зорі вважалися небесними тіла­ми, яким притаманні такі атрибути як відмінні від земних окре­мі закони руху, світна природа, однакова відстань від спостеріга­ча, розміщення на небесній сфері, яка рухається навколо Землі, точкові розміри тощо. Започаткована Ньютоном небесна механіка при описі та поясненні руху планет також розглядала планети як цілісні реалії, не занурюючись в їх внутрішню будову. З антич­них часів до виникнення сучасної фізики атомам приписували атрибути неподільності, незмінності та просторового руху. Лише з відкриттям Ернестом Резерфордом та його колегами на початку XX століття складеної будови атомів як універсальних складників всіх макротіл²⁷⁷ повстало завдання пояснити відносну незруйнов­ність атомів на ґрунті їх складеності з атомного ядра та електрон­ної оболонки.

Узагальнюючи ці та інші ситуації з історії науки, можна ви­сунути припущення, що при поглибленні наукового пізнання до­сліджуваних реалій відбувається перехід від розгляду їх як елемен­тарних об’єктів до вивчення їх як складених сутностей. Остан­нє потребує виокремлення складників початкової елементарної реалії та відношень між ними. Ці складники певний час розгля­даються як нові елементарні цілісні реалії. Відкриття та дослі­дження їх атрибутів слугує підґрунтям для пояснення деяких, але не всіх, атрибутів вихідної цілісної реалії. Своєю чергою, як де­монструє історія науки, пояснення атрибутів складників потребує з’ясування їх складеної природи, тобто виокремлення складників первісних складників.

Важливими атрибутами, на які ми неявно посилалися при описі предметних галузей деяких сучасних природничих наук, були елементарність та складеність реалій. Розглянемо, як можна схематично репрезентувати онтичні уявлення про реалії в термі­нах цих атрибутів (рис. 5.9).

Рис. 5.9. Види реалій

По-перше, історія природничих наук демонструє, що розпо­діл реалій на елементарні або складені не є абсолютним, а за­лежить як від наявних засобів обсерваційного та/або експери­ментального дослідження реалій, так і від пізнавальних завдань, які розв’язуються. Можна зазначити, що будь-яка природна реа­лія обґрунтовано вважається елементарною, доки невідомі засо­би знаходження її складників або доки не з’являються нездолан­ні протиріччя в системі знання, що припускає її елементарність.

Так, до побудови в 1789 році найбільшого на той час телеско­па так звані зоряні туманності розглядалися як певні елементарні реалії. їх спостереження за його допомогою дали підстави для ви­сунення розробником телескопа англійським астрономом Вілья- мом Гершелем²⁷⁸ припущення, що насправді туманності є складе­ними реаліями, які утворюються з зірок, подібно до Чумацького шляху. Сучасним втіленням елементарної реалії космічного масш­табу є так звані чорні діри, які характеризуються масою, гори­зонтом подій та гравітаційним радіусом²⁷⁹. Принаймні зараз нау­ка не передбачає існування якихось їх складників.

Інтерпретація таких реалій мікросвіту, як елементарні час­тинки, як елементарних або складених, залежить від енергії, яку має зонд дослідження²⁸⁰. На даний час елементарними реаліями вважаються лептони й кварки (складники частинок які сильно взаємодіють — адронів).

Виходячи з поставлених завдань, має сенс розглядати як еле­ментарні навіть ті реалії, про які відомо, що вони є складеними. Наприклад, хоча зараз достеменно встановлено, що атоми хіміч­них елементів є складеними реаліями, але для переважної біль­шості завдань, які вирішує сучасні неорганічна та органічна хімії, ці атоми доречно тлумачити як елементарні реалії.

Почнемо з атрибутивного представлення елементарної реа­лії. Воно полягає, по-перше, у виокремленні її атрибутів як еле­ментарної без занурення в її внутрішню структуру та, по-друге, у встановленні зв’язків між цими атрибутами. Такі зв’язки утво­рюють своєрідну «зовнішню» атрибутивну структуру елементар­ної реалії (рис. 5.10).

Рис. 5.10. «Зовнішня» атрибутивна структура елементарної реалії

5.15. Атрибутивний цикл переходу від елементарного до складеного

Відкриття складеності реалії, яка раніше вважалася елементар­ною, ставить завдання, з одного боку, знайти атрибути її склад­ників та зв’язки між ними, а, з іншого, встановити зв’язки між її атрибутами як елементарної реалії та атрибутами її складників.

В історії філософії прообразом цього завдання була проблема співвідношення так званих первинних та вторинних якостей²⁸¹. У XVII столітті успіхи класичної фізики привели Джона Лока до усвідомлення проблеми зведення сенсорних атрибутів буденних реалій до постульованих фізикою атрибутів макрооб’єктів. Пер­винними вважалися атрибути (просторові та енергетичні параме­три, маси, сили), які за класичною фізикою, мали макроскопіч­ні реалії, а вторинними — атрибути, які були почуттєвими (смак, колір, звук, запах тощо). Незважаючи на гігантський прогрес при­родничих наук, все ще залишається майже бездонна прірва між атрибутами реалій сучасної фізики та атрибутами сенсорних ре­чей. Спроби побудувати, наприклад, квантове пояснення атри­бутів сенсорних речей поки²⁸² ще не отримали розуміння та під­тримки з боку дослідників психології сенсорного сприймання.

5.14.