Епістемологічний анархізм Пола Фейерабенда

Пол Фейерабенд (1924-1994) позиціонує, мабуть, найбільш радикальне крило в постпозитивістській філософії. Якщо Кун стверджував відносність наукового знання і принципів наукової раціональності, зв’язавши їх з науковим товариством, то Фейерабенд замінив наукове товариство окремим індивідом: вчений не повинен слідувати певним нормам, а досліджувати факти і події сам, не піддаючись тиску яких-небудь ідей і теорій.

1. Ідея проліферації (розростання) - це вимога підтримувати і розвивати самі парадоксальні, фантастичні концепції, так як тільки завдяки їм формуються радикальні новації в науці.

2. Принцип не співмірності - це вимога не критикувати одну теорію з позицій іншої, так як у кожної теорії є свої факти, принципи і логіка, які не співмірні.

Фейерабенд вперше в сучасній філософії науки приділяє значну увагу взаємодії наукового пізнання і поза наукових факторів. Він підкреслює, що основи науки лежать не тільки в сфері самого знання, але і в культурі взагалі. Наукове пізнання відбувається в широкому контексті культурних, ідеологічних, політичних традицій. Як наслідок, характер теорій визначається не лише емпіричним базисом, але також цілою низкою суб’єктивних факторів: традиціями того суспільства, в якому народився і виріс вчений, його смаками, естетичними поглядами, думкою його колег і т.п.

Видимий успіх теорії, вважає він, ніяким чином не можна розглядати як ознаку істинності і відповідності з природою. Досягнутий успіх може бути зумовлений перетворенням теорії в ході своєї еволюції в жорстку ідеологію, успішну не через погодженість з фактами - але тому, що факти були підібрані так, щоб їх було неможливо перевірити, а деякі - взагалі зліквідовані.

З певних позицій «епістемологічний анархізм» Фейерабенда можна тлумачити як «свавілля ідей», ірраціоналізм. Фейерабенд закликає відділити науку від держави, бо вона будує картину світу, рядопокладену з релігійною, міфологічною, буденною і т.д. картинами світу, а єдино правильної картини світу не може бути в принципі.

4.