Теорія наукових революцій Томаса Куна
Основою філософської спадщини Т.Куна (1922-1996) є його відома праця «Структура наукових революцій», поява якої на межі 1960-х років викликала «ефект вибуху бомби» в західноєвропейській (і не тільки) філософії.
Кун, як і Лакатош, критичний до неопозитивістської, і до попперівської схем розвитку науки. В центрі його уваги так само знаходиться розкриття механізму трансформації і зміни провідних поглядів в науці, руху наукового знання. Кун так само прихильний до антикумулятивізму: на його думку наука розвивається шляхом періодичної корінної трансформації і зміни провідних поглядів - через наукові революції, що відбуваються періодично. Але на відміну від Лакатоша, Кун на основі вивчення історії науки робить поворот від логіко-методологічних до соціальних аспектів її функціонування.Вчений працює лише для вузької аудиторії колег-професіоналів, яка поділяє його власні оцінки і переконання, він може приймати без доказів єдину систему стандартів - парадигму. Парадигма це сукупність переконань, цінностей, технічних засобів, що прийняті науковим товариством і забезпечують наукову традицію: «Під парадигмами маю на увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому товариству модель постановки проблем та їх розв’язку... Парадигми включають закон, теорію, їх практичне застосування і необхідне обладнання» (Кун Т. Структура научных революций. М.,1975. С.31). Поняття парадигми, таким чином, ширше поняття теорії і навіть науково-дослідної програми (НДП): вона постає як якесь надособистісне утворення. В моделі Куна наука в лиці парадигми диктує вченому свою волю, діючи як безлика сила, а вчений - це лише виразник вимог свого часу.
Впровадження понять наукового товариства і парадигми означає розуміння науки як традиції. Кун вперше зробив традиції центральним об’єктом розгляду під час аналізу науки і надав їм значення головного конституюючого фактора наукового розвитку.
Основним способом існування науки, за Куном, є нормальна наука - система досліджень, що спираються на одне чи кілька минулих наукових досягнень (парадигмального характеру), які протягом деякого часу визнаються певним науковим товариством як основа для його подальшої практичної діяльності. Мета нормальної науки - не передбачення нових видів явищ: явища, що виходять за концептуальні межі, взагалі не беруться до уваги. «При уважному розгляді цієї діяльності. складається таке враження, ніби природу намагаються втиснути в парадигму, як в заздалегідь збиту і досить тісну коробку. Мета нормальної науки ні в якому разі не вимагає передбачення нових видів явищ: явища, що не влізли в цю коробку, часто, по суті, взагалі залишаються поза увагою. Вчені в руслі нормальної науки не ставлять собі мети створення нових теорій, до того ж вони зазвичай нетерпимі і до створення таких теорій іншими» (Там же, С.43). В межах нормальної науки вчений настільки жорстко запрограмований, що не лише не прагне відкрити чи створити що-небудь принципово нове, але навіть не схильний це нове визнавати чи помічати.Проблеми нормальної науки не виходять за межі визначені парадигмою. Тому Т.Кун називає їх задачами-головоломками: є зразок розв’язання, є правила розв’язування, відомо, що задачу можна розв’язати. На долю вченого припадає випробувати свою особисту винахідливість за певних заданих умов. Вчені, що працюють в нормальній науці, зайняті «наведенням порядку», тобто перевіркою і звіркою відомих фактів, а також збором нових фактів, в принципі вже передбачених або виділених теорією.
Нормальна наука постає як дуже чутливий прилад для виявлення аномалій. Нові явища знову і знову відкриваються науковими дослідженнями, а радикально нові теорії знову і знову винаходяться вченими. Вчений, діючи за наперед встановленими правилами, ненавмисно наштовхується на такі факти і явища, які вимагають зміни самих цих правил. Виникає своєрідна кризова ситуація, для подолання якої нормальна наука породжує науку екстраординарну, яка характеризується переосмисленням парадигмальних канонів.
Це в кінці кінців приводить всю дану галузь науки до нової системи правил, до нового базису для практики наукових досліджень, і знову створюються умови для функціонування нормальної науки. Такі ситуації зміни професійних правил і є наукові революції.Таким чином, в розвитку науки Кун виділяє 4 етапи:
1) допарадигмальний (приклад, фізика до Ньютона);
2) етап формування парадигми, результат якого - поява підручників що детально розкривають парадигмальну теорію;
3) етап нормальної науки (приріст знання в межах парадигми);
4) криза старої парадигми, революція в науці, розкол єдиного наукового товариства, пошук і оформлення нової парадигми.
Поява концепції Куна є першою спробою опису «великої науки» сучасності, з колективним характером в ній, розподілом праці, який призводить до того, що більшість науковців виконує лише певні функції не маючи чіткого уявлення про дослідження в цілому.
3.