Етична складова постнекласичної науки
Хоч сама наука певною мірою і спричинила виникнення екологічної кризи, вихід з неї не можна знайти, не спираючись на досягнення сучасної науки й новітні технологи (зокрема, біотехнологію).
Отже, проблема полягає в тому, на яких світоглядних засадах їх використовувати. І крім того, шукаючи продуктивні науково-технологічні ідеї щодо розв'язання екологічної проблеми, слід зрозуміти, яким є тип раціональності, що відповідає сучасному етапу. На думку В. Зінченка, розв'язуючи глобальні проблеми, людству слід звертатися до "іншої, гуманної, культурної науки", а І. Пригожин вважає, що всі науки потрібно зробити гуманітарними.У сучасній філософії пошук такої науки відбивається в дослідженнях нового типу наукової раціональності, орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури, природи й людини - постиекласич- ної раціональності.
В історії людського пізнання, в її яскравих подіях моральні максими відігравали суттєву роль, і зі складних ситуацій морального вибору із честю виходили такі велетні людської культури, як Сократ, Галілей. Але це відбувалося, так би мовити, постфактум, тобто спочатку було наукове відкриття, теорія, а потім уже поставав вибір - бути чи не бути, чи віддавати за це життя?
Ситуація принципово змінилася у процесі руху до постнекласично- го типу наукової раціональності. І кантівський наголос на смисловому вияві етики як "практичної філософії" став пророчим для сучасної науки - науки постнекласичної. Її атрибутивною ознакою є те, що дослідження (його мета, об'єкт, методи) керуються не лише теоретико- пізнавальними засадами, а й етичними.
Особливість постнекласичного етапу наукового пізнання полягає в тому, що ціннісні, зокрема етичні, принципи включені безпосередньо у процес дослідження й спрацьовують як його регулятиви, визначаючи вагомість цілей, нові смисли, саму можливість або неможливість дослідження.
Отже, формується певна традиційність постнекласичної науки, яка вимагає відповідних дій дослідника.
Новим є те, що правилами дослідження стають не лише науково обґрунтовані положення, а й моральні вимоги. Саме в такій логіці міркувань постає методологічний вимір етичних правил [17, с. 185]. Отже, у традиційності постнекласичної науки функціонування етичного як методологічного має стати природним для науковця, тобто стати його етосом. А. Киященко підкреслює багатовимірність етосу постнекласичної науки, що виявляє мінливість функціонуючих у ньому норм і цінностей та спонукає до пошуку відповідей зі спектра можливих, обстоює право вибору при пошуку правильного рішення [8, с. 32].Повертаючись до окреслених І. Кантом найвагоміших вимірів сві- тоставлення:
пізнавального - що я можу знати; практичного - що я маю робити; ціннісного - на що я можу сподіватися?
Слід визнати пріоритетність для сучасної науки ціннісного виміру, який регламентує те, що ми мусимо робити, й те, що можемо пізнавати.
Перехід до постнекласичної науки в її етичній визначеності було осмислено в низці цікавих філософських робіт, класичною серед яких є робота І. Фролова та Б. Юдіна "Етика науки" [22]. Саме в ній зроблено висновок про потребу "нового етосу науки" на тлі бурхливого розвитку новітньої біотехнології - генної інженерії.
1.5.5.