Філософія та методологія науки

Вплив техногенної цивілізації на природу, культуру, людину визна­чається її світоглядними орієнтирами. Якими саме?

Світоглядні засади техногенної цивілізації полягають у тому, що на їхній основі людина розуміється як активно діюча, така, що ставить і досягає певних цілей у процесі своєї діяльності.

Така ідея перетворення світу та підкорення природи була домінан­тною в культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, вклю­чаючи й початок XXI ст. Вона становила важливу складову того "ге­нетичного коду", який визначав саме існування та еволюцію техно­генних суспільств [9, с. 95].

Це принципово відрізняється від світоглядних орієнтацій тради­ційних суспільств, в яких діяльнісна активність людини розглядається швидше як націлена на її внутрішній світ і виявляється в самоспо­гляданні, самопізнанні, самоконтролі. Про таке свідчать культури Да­внього Китаю, Давньої Індії тощо, в яких людина мала пристосувати­ся до дійсності, органічно включатися у традиційний плин життя.

Специфічні світоглядні засади техногенного суспільства визнача­ють і розуміння природи як упорядкованого процесу - такого, що є пізнаваним для людини і становить об'єкт реалізації людських цілей. Принципово іншими є світоглядні засади традиційного суспільства, де природа уявляється як живий організм, в межах якого існує й са­ма людина. Закони природи й людського буття сприймаються як щось надраціональне. Тоді як у техногенному суспільстві формується світоглядне уявлення про те, що необхідно створити певну техніку й технологію, які дозволять оволодіти природою, світом.

Техногенна цивілізація визначила тип розвитку, заснований на змінах природного та соціального довкілля, які прискорюються й зу­мовлюють постійні трансформації соціальних зв'язків людей, засобів комунікації, типів особистості та способу життя.

Активістський підхід, що здається таким природним європейській людині, мислячій за взірцями Нового часу та Просвітництва, абсо­лютно не характерний для традиційних суспільств. Як приклад сві­тоглядної настанови, притаманної таким суспільствам і протилежної техногенній цивілізацій, можна згадати принцип східного мислення "у-вей", який передбачає невтручання в розгортання природних процесів, а співіснування з ними, "в них". Це повною мірою стосу­ється й соціального середовища: людина має включитися у тради­ційний плин, порядок й самореалізуватися, а не прагнути змінити зовнішні відношення.

Отже, культура техногенних суспільств орієнтована на принципово нове у всіх галузях буття людини - на нові знання, нову техніку та те­хнологію, нові соціальні устрої, нові форми спілкування. У певному розумінні людина західного суспільства є дієвішою та гнучко мислить, орієнтована на динамізм соціального життя, більше тяжіє до раціона­льного обґрунтування певних положень. Тому в системі цінностей те­хногенної цивілізації наукова раціональність відіграє домінуючу роль.

З Нового часу в техногенних суспільствах наука спочатку стимулю­ється розвитком техніки та технології, а в XX ст. взагалі стає основою для існування всіх схем соціальної діяльності, до яких людина ста­виться з довірою та які гарантують успіх. Отже, категорія науковості набуває символічного сенсу. Науковість сприймається як необхідна умова процвітання та прогресу. Отже, цінність наукової раціонально­сті та її істотний вплив на всі сфери людського життя є характерними ознаками техногенної цивілізації.

У другій половині XX ст. - на початку XXI ст. формуються нові бут- тєві контексти для осмислення впливу наукової раціональності на со­ціум, природу, людину й пошуку відповіді на запитання не лише про нові можливості науки, а й про їхні межі.

XX ст. стало добою глобалізації, яка виявляється в жорсткій взає­мозалежності всіх підсистем людської цивілізації, у виникненні інтег­ративних структур, що пронизують усі ці підсистеми, у формуванні єдиних "просторів" - економічного, інформаційного, комунікаційного, індустрії розваг тощо.

Суттєва ознака глобалізації - комунікаційна єдність світу. Швид­кість розповсюдження величезних обсягів інформації значно переви­щує швидкість руху людей і товарів. Це є результатом інформаційно- комунікаційної революції - поєднання комп'ютерних технологій з те­лекомунікаційними мережами. Наслідком є зміни в умовах життя лю­дей, не менш глибокі, ніж спричинені винаходом парової машини чи електродвигуна. Інформаційно-комунікаційна революція істотно роз­ширює масштаби соціальних зв'язків, причому тепер вони не знають державних кордонів. Міжнародні відносини, які раніше були, як пра-

вило, міждержавними, стають якісно іншими. В умовах глобалізації вони зачіпають величезні маси людей і набувають форми міжособо- вих контактів. І характеризує таку ситуацію образ "світ без кордонів".

Інформаційна революція приводить до значного прискорення соці­ального та індивідуального плину часу. Те, що раніше потребувало тижнів, місяців, років, тепер здійснюється за кілька днів, хвилин, се­кунд. Вражаючий приклад - Інтернет-спілкування, коли інформація в будь-яку точку земної кулі доставляється за лічені хвилини.

Отже, в результаті глобалізації світ стає все більш взаємозалежним, але водночас і все більш уразливим. І підтвердженням цього висновку може бути такий вияв взаємозалежності, як глобальні проблеми люд­ського існування.

"Глобальні проблеми" (лат. globus (terrae) - земна куля) - це пробле­ми, що охоплюють всю планету. Узагалі термін "глобальні проблеми" можна вважати символом XX ст.

Глобальні проблеми спричинені діяльністю людини техногенної ци­вілізації, діяльністю, що розгорталася на засадах класичного раціона­лізму. Відповідно до них світ сприймався людиною як об'єкт реаліза­ції її цілей і потреб.

Крім того, глобальні проблеми є такими, що одна з них спричинює іншу. Тому як предмет наукового дослідження і з урахуванням необ­хідності їх розв'язання глобальні проблеми потребують співпраці вче­них різних галузей - біології, фізики, хімії, геології, географії, кіберне­тики, гуманітарних наук - й участі методологів і філософів, а також різних країн, тому що ці проблеми є комплексними й для них не існує державних кордонів.

У спеціальній літературі наводять такі глобальні проблеми.

1. Проблема виживання людства. Вона постала в умовах небувало­го в історії цивілізації розвитку науки й техніки, особливо військової.

2. Проблема збереження людської особистості, яка полягає в ан­тропологічній кризі. Кризовий стан існування особистості в сучасно­му світі пов'язаний з тим, що штучний світ, створений людиною, від-

чужується й тисне на неї. У результаті "одновимірна людина" (Г. Маркузе) діє за стереотипами суспільства масового споживання.

Надто динамічне життя в техногенній цивілізації дає змогу людині жити одночасно за різних традицій, культур, пристосовуватися до нових обставин. Взаємини людей визначаються прагматичною зруч­ністю новітніх технологій. Так, можна повсякденно спілкуватися в Інтернеті з колегами чи друзями на інших континентах і водночас не знати своїх сусідів.

3. Екологічна проблема, пов’язана із ситуацією глобального де­структивного антропогенного впливу на біосферу, що призвело до глобальної екологічної кризи. Подолання цієї кризи - умова подаль­шого існування людства.

Новий тип цивілізаційного розвитку, який має розв'язати проблеми техногенної цивілізації, пов'язаний із формуванням нового ставлення до природи й людини. Перш за все, слід подолати настанову щодо панування людини над природним і соціальним світом на підставі силового їх перетворення. Проте не йдеться про відмову від наукової раціональності. Очевидно, що без науки, техніки, сучасних технологій неможливе життя людини, його комфортність, благополуччя та рух вперед як у цивілізаційному, так і в культурному сенсі.

Оскільки попередні історичні типи наукової раціональності не за­довольняють окреслені вимоги, потрібен новий тип наукової раціона­льності. Ця проблема на початку XXI ст. дуже активно обговорюється філософами та методологами науки, про що свідчать роботи І. Добронравової, А. Киященко, М. Кисельова, М. Моїсеєва, А. Сидо­ренко, В. Стьопіна та ін.

У постнекласичній науці працює новий порівняно з класичним і не- класичним тип наукової раціональності, який сформувався на підставі потреби не спричиняти кризовий стан культури, природи й людини як наслідок цивілізаційного розвитку. За висновками сучасного філософа науки В. Стьопіна, який активно досліджує ці проблеми, наука збере­же свою основну пізнавально-ціннісну орієнтацію - на пошук об'єкти­вної істини, але тип наукової раціональності стане іншим. Характер

об'єктів, що їх створює наука, сприятиме зміні методологічних наста­нов, філософсько-світоглядних засад, загалом картини світу.

Новий тип раціональності стверджується сьогодні в науці й техно­логічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є лю- диновимірними, і виявляється через такі суттєві риси [5, с.

X на відміну від новоєвропейської сучасна наука розглядає при­роду як цілісний організм, складовою якого є й людина, а біо­сферу - як глобальну екосистему;

X вивчення системних об'єктів, що розвиваються і є людинови- мірними, потребує нових стратегій пізнання. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль у таких системах відіграють кесилові впливи, а теорія біфуркацій передбачає можливість кі­лькох сценаріїв поведінки системи;

X суттєву роль починають відігравати моральні засади. У діяль­ності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини й природи дії.

Постнекласичний етап у розвитку науки можна простежити в особ­ливостях "нелінійних наук", що базуються на теорії самоорганізації, на синергетичному баченні світу. Постнекласична раціональность утвер­джується в сучасному пізнанні живих, екологічних і соціальних систем. Так, М. Кисельов зазначає, що дослідження екологічних систем, які є нерівноважними, складно-динамічними, комплексними, зі складним переплетенням соціально-політичних, економічних, технологічних і природних виявів, потребує орієнтації на статистичність, нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, плюральність. Отже, об'єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є вимогами класичного природознавства, втрачають свою вагомість.