Як уже зазначалося, наука виникла та існує в певному культурно- цивілізащйному контексті.

В історичному розвитку та в сьогоденні нау­ка істотно впливає на культурно-цивілізаційне буття людства. Отже, пи­тання про його подальшу цивілізаційну та культурну долю неможливо обговорювати поза питанням про тенденції розвитку сучасної науки, яка визнається безумовною культурною та цивілізаційною цінністю.

Якщо заглибитися в історію, можна зробити висновок, що не зав­жди наука посідала провідне місце в суспільному житті. Але з певного історичного періоду людина не лише почала визнавати силу науки, а й максимально на неї покладатися.

У сучасному використанні термін "цивілізація" (сіуіііз - у перекладі з лат. "громадянський", "державний") означає певний рівень суспіль­ного розвитку, певну історичну добу розвитку культури. Так, говорять про цивілізацію на противагу дикунству, про цивілізацію як суспільс­тво з певними соціальними інститутами.

Суттєвою ознакою цивілізації є поява держави й пов'язане із цим виникнення права. В європейській історії цивілізація класового суспі-

дьства (рабовласницького) прийшла на зміну родовому суспільству. В умовах класового суспільства держава через інститут права бере на себе функцію управління відносинами між людьми, станами, класами замість глави роду в первісному суспільстві.

Передумовами виникнення цивілізації є докорінні зміни виробниц­тва, форм власності, праці, застосування нових технологій, що спри­чиняє докорінні зміни соціальної структури, появу політики, права, філософії, науки.

Проблеми виникнення, сутності й закономірностей цивілізаційного розвитку завжди перебували в центрі уваги філософів. Існують різні оригінальні теорії цивілізації, які представлені у творчості Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, М. Данилевського, О. Шпенглера та ін. Згідно з теорією сучасного філософа історії А. Тойнбі, цивілізація - це конкре­тне суспільство, соціокультурне утворення, що локалізоване у просто­рі й часі, наприклад, цивілізація Стародавнього Єгипту.

О. Шпенглер у праці "Присмерк Європи" обґрунтував думку про те, що розвиток цивілізації - це ознака, "симптом" руйнування, занепаду культури. На його думку, чим більше розвинені наука, техніка, техноло­гія, тобто цивілізація, тим більше страждає від їхнього впливу культура.

Людина бере на себе роль творця, спираючись на техніку. Водно­час, як підкреслював Шпенглер, прогресує процес втрати духовності, що пов'язано з руйнуванням християнських цінностей. Отже, людст­во стає силою, що руйнує культуру, духовність, людське в людині.

У традиції екзистенціальної філософії, у творчості М. Гайдеггера. М. Бердяєва, X. Ортеги-і-Гассета проблема техніки розглядається як проблема метафізична, як проблема людського існування.

На думку Бердяєва, негативна роль техніки виявляється тоді, коли засоби (техніка) замінюють цілі життя. Техніка робіть з людини зна­ряддя виробництва речей, "речі стають вище за людину". Вчений, аналізуючи проблему техніки як проблему людського існування, пи­сав: "Техніка хоче оволодіти духом і раціоналізувати його, перетвори­ти на автомат, на раба. Це і є титанічна боротьба людини й технізо­ваної нею природи" [1, с. 151].

Відомий представник сучасної західної філософії науки П. Фейєрабенд доводить тезу про негативний (значною мірою) вплив на культуру такого фактора цивілізації, як наука. Він вважає, що, на­віть беручи до уваги безумовну цінність науки, її можливості в поліп­шенні життя людини, не можна не розуміти, що водночас із цим нау­ка витісняє позитивні досягнення більш ранніх епох. Тобто наука зменшує "степені вільності" людини, обмежуючи вільний вибір моде­лей соціальної поведінки, морально-світоглядних орієнтирів та ідеа­лів. Прагнення науки вважати право на істину власного прерогати­вою Фейєрабенд називає "фетишизмом науки". Погляд вченого - це, по суті, протест проти домінування техніцистської орієнтованості ми­слення й діяльності сучасної людини

Урахування факту суттєвого впливу сучасних технологій на всі сфери життя людини дозволяє дослідникам кваліфікувати сучасний етап розвитку суспільства як технологічну цивілізацію, технократичне суспільство, технічну цивілізацію.

У сучасній філософський літературі сформувалося уявлення про те­хнологію не лише як про засіб, але і як про процес активної цілеспря­мованої діяльності суб'єкта, в якій реалізуються творчі можливості людини в її ставленні до світу - природи, культури - й відтворюються суто людські відносини, а також умови людської діяльності. Формуєть­ся штучний світ людської життєдіяльності, в якому вплив людини на природу, суспільство, культуру стає все більш технологічним. Останнє виявляється як жорстка зумовленість структури людського ставлення до об'єкта діяльності - природи, людини, культури - практичними ці­лями людини, як жорстка послідовність операцій її діяльності.

Сутність процесу технологізації полягає в тому, що результати, які проектуються суб'єктом, досить однозначно встановлюють порядок, схему діяльності, регламентують її способи, а орієнтири й цілі діяльнос­ті обґрунтовуються функціонально, тобто виходячи, головним чином, з можливості функціонування людини в даній системі - виробництва, наукового дослідження, освіти, спілкування, повсякденної життєдіяль­ності. Так, процес адаптації людини до соціального середовища стає, так би мовити, освоєнням технології повсякденного життя. Природно, що в таких умовах навіть внутрішній світ особистості зазнає впливу технологізованого середовище, стає об'єктом технологізації.

Таким чином, техногенна цивілізація - це суспільство з високим рі­внем розвитку науки, техніки, технології, в якому всі сфери життя зазнають технологізації.

Маємо проаналізувати певні типи цивілізаційних суспільств, у яких виявляється те чи інше ставлення до науки й формуються умови для її становлення та впливу на цивілізаційний і культурний розвиток.

Історики та культурологи використовують досить різні критерії для класифікації історичних форм суспільств. Більш загальним чином всі їх можна розділити на дві великі групи (відповідно до типів цивілізаційно- го розвитку) - традиційні суспільства й техногенне суспільство [9, с. 91].

Традиційні суспільства є історично першими, тоді як техногенна цивілізація виникає значно пізніше.

Лише за доби Відродження та Нового часу в європейському суспільс­тві формуються передумови для розвитку техногенної цивілізації. І від­бувається цей процес досить активно, методологи навіть називають та­ку техногенну цивілізацію "агресивною", зважаючи на можливість екс­пансії щодо традиційних суспільств, деякі з яких вона поглинула, інші зазнали її істотного впливу. Наступні століття показали, що техногенна цивілізація просто поглинала й поглинає традиційні культури, що при­зводить до загибелі багатьох самобутніх культур та їхніх традицій.

Якщо говорити про ознаки й відмінності традиційної та техноген­ної цивілізацій, слід зазначити таке. Щодо питання темпів, швидкості соціальних змін, то для традиційних суспільств вони є досить повіль­ними, якщо порівнювати із часом життя людини, навіть поколінь. Структура суспільного життя, форми виробництва та праці - усе це є глибоко традиційним. Панують усталеність, повторюваність, звичка, стереотипи. Вони не змінюються впродовж століть. Накопичений до­свід предків, норми та правила їхнього суспільного життя визначають розвиток сучасних поколінь. Будь-які інновації сприймаються лише крізь призму традицій.

Техногенна цивілізація, навпаки, характеризується досить швид­ким розвитком, змінами в соціальному житті та інших сферах діяль­ності людини. Отже, вона є особливим типом соціального розвитку та особливим типом цивілізації. Часто її називають "західною цивілізаці­єю", окреслюючи таким чином її історичне коріння, а також той ас­пект, що європейський цивілізаційний розвиток має певні особливос­ті, перш за все, динамізм.

Слід відзначити, що техногенна цивілізація не просто розвивається швидше, ніж традиційна.

Можливості техногенної цивілізації, що виявляються в її потужній експансії, пов'язані значною мірою зі становленням нової системи цінностей. На відміну від панування визнаного й традиційного в по­передніх суспільствах, у техногенній цивілізації цінністю вважається інновація як така. Як влучно зауважує В. Стьопін, символом техно­генного суспільства може стати Книга рекордів Гіннеса на відміну від семи чудес світу. І якщо останні демонструють завершеність, ціліс­ність світу й відсутність потреби у змінах, Книга рекордів Гіннеса на­дає інший істотний ціннісний орієнтир - кожна людина може стати особливою, єдиною в певній сфері.

Отже, маємо наголосити на таких ціннісних особливостях техно­генної цивілізації, як автономія індивіда - індивідуалізм та свобода, вільний вибір. Вияви, які спонукали та зробили можливими величезні здобутки людства, водночас через переоцінку людиною власної цін­ності та недооцінку природи породили вкрай складні проблеми. Ак­центування на людині, суб’єкті, індивіді на відміну від акцентування на об'єкті, довкіллі, природі або їхній гармонії відрізняє техногенні суспільства від традиційних.

Хоч початок техногенної цивілізації означено добою Відродження, її засади почали формуватися задовго до цього. Серед них деякі особ­ливості античної культури та цивілізації, наприклад, розвиток полісів з їхньою демократією. Античність надала світу теоретичну науку - ге­ометрію, яка на століття визначила взірці теоретичного знання.

Доба європейського Середньовіччя також надала певного ідейного та світоглядного поштовху до розвитку техногенної цивілізації. Саме тоді людина забажала розшифрувати план Господнього творіння, про що свідчить тогочасна філософська думка. Крім того, філософія цієї доби обґрунтувала ідею історичного плину часу - руху від минулого через теперішнє до майбутнього.

Відродження запозичило як ґрунтовні ідеї античності, так і ідею бо- гоподібності людини та її розуму й своєрідним чином їх поєднало, що дало змогу сформуватися культурній матриці техногенного суспільства.

Власне техногенна цивілізація починається приблизно з XVII ст. та проходить три стадії: передіндустріальну, індустріальну та постіндус- тріальну. Саме в техногенній цивілізації формується уявлення про орієнтованість прогресу в майбутнє. Історичний час сприймається як незворотний рух від минулого до теперішнього й майбутнього. На від­міну від цього у традиційних суспільствах час розуміли як циклічний або вважали, що "золота доба" вже минула. Техногенне суспільство живе в атмосфері постійних змін й очікування нових змін. Сучасна людина значною мірою ототожнює цивілізаційний прогрес з рухом до щастя та благополуччя.