Філософія як аналіз мови: ліквідація теорії цінностей.
Неопозитивісти вважали судження про цінності - етичні чи естетичні - позбавленими сенсу. Ціннісні судження є результатом непорозумінь, а зберігаються вони лише тому, що вживані ними вирази не були піддані логічному аналізу.
Вирази «добрий» і «поганий», «повинність» і «обов'язок»трактуються так, ніби означають щось дійсне, а насправді вони лише правила, директиви поведінки. Їх не можна вивести зі знання про факти. Вони не істинні, ані хибні.
Як наслідок, для філософії це означає, що вона не може бути ні метафізикою, ні теорією цінностей, бо їх завдання позбавлене сенсу. А оскільки, реальним знанням про світ займаються окремі конкретні науки, то для філософії залишається лише одне: аналіз виразів, що ними користуються науки. «Немає, - писав Карнап, - ніякої філософії як теорії, як системи власних тверджень, котра б існувала поряд із науковими твердженнями. Займатись філософією означає лише одне: виясняти поняття й твердження за допомогою логічного аналізу». Це означає, що філософія не тільки не є точною наукою, а й взагалі не є наукою. Вона займається поняттями всіх наук і через це її називають царицею наук, але, як писав Шлік, «ніде не написано, що цариця наук сама є наукою».
Кожен досвід, аби стати твердженням, мусить бути вираженим якоюсь мовою. Тому питання мови є важливим. Якщо філософія має бути наукою, то як логічна теорія мови і не інакше. Не як метафізика, як хотіли у давні часи, ані як теорія пізнання, як хотіли в ХІХ ст. Вона починається та закінчується аналізом мови, а якщо хоче бути чимось більшим, стає нонсенсом. Карнап твердив, що неважливо, що мова означає. Важливі тільки її формальні риси, логічний синтаксис: до нього зводиться уся філософія.
ВИСНОВОК: лінгвістичний поворот та фізикалізм: основним
прагненням неопозитивістів було зробити мову наук єдиною. Вони хотіли перебороти існуючий стан, в якому у різних науках ті ж самі вирази мають різний сенс, що веде до хаосу.
Єдність мови, і тільки вона, доведе до єдності науки. Такою мовою мусить бути мова фізики. Оскільки вона є найдосконалішою і найобширнішою. Цей постулат назвали «фізикалізмом». Вищість мови фізики полягає в тому, що вона охоплює факти виключно просторово-часові, котрі належать до інтерсуб'єктивного досвіду і точно вимірюються.Подібно і з соціологією: якщо вона має бути наукою, то тільки як теорія поведінки, не індивідуальної, правда, а колективної, і таку «суспільну біхевіористику» можна виразити мовою фізики. І в гуманітарних науках те, що справді становить науку, є або психологією, або соціологією. А те, що вони містять ще щось окрім цього, а саме оціночні судження, взагалі не має наукового характеру, бо йому не має місця в жодній науці. Науки можуть тільки описувати, нічого більше вони робити не можуть, але повинні описувати так, щоб можна було передбачувати подальші події. Це означає, що науки повинні описувати те, що у досвідах спільне, а не те, що індивідуальне. Тому багато з того що вважається наукою неопозитивісти проголосили ненауковим. Залишили в ній лише те, що можна викласти мовою фізики.
Доктрину Віденського гуртка, або неопозитивізм, від попередніх форм позитивізму вирізняє ряд властивостей: 1) уявлення про логіку і математику як науки неемпіричні, а аналітичні; 2) зведення всіх емпіричних наук до єдності на базі мови фізики; 3) зведення гуманітарних наук до психології та соціології - обох у біхевіористському розумінні; 4) ліквідація метафізики, проблеми якої є гаданими, а твердження позбавленими сенсу; 5) ліквідація інших філософських наук - теорії пізнання, етики, естетики, збереження філософії лише як аналізу мови. Найзагальніше позицію неопозитивістів можна сформулювати у такий спосіб: істинним знанням є лише знання емпіричне, котре зводиться до протокольних речень, а поза цим є тільки тавтології, як у математиці, та логічні аналізи мови, як у філософії. Твердження, котрих у принципі не можна зверифікувати, позбавлені сенсу. З таких тверджень складається, згідно з неопозитивізмом, традиційна філософія.