Логічний емпіризм і позитивізм «Віденського гуртка»
«Віденський гурток» - під цією назвою виступили в 1929 році група філософів і вчених-спеціалістів, які зібрались навколо Шліка і брали участь у семінарі, який він проводив у Віденському університеті з 1923 року.
Моріц Шлік (1882-1936) був професором у Кьольні, потім 1922 р. його запросили до Відня, і тут на місці Маха й ще серед живої його традиції він розпочав свою позитивістську діяльність.
Шлік започаткував цей рух, а пізніше найбільш впливовим і репрезентативним мислителем у ньому став Рудольф Карнап (1891- 1970). З 1926 р. перебував у Відні, з 1930 р. був професором у Празі, а з 1936 - у Чікаго. А до найрадикальніших представників цього руху належав Отто Нейрат (1882- 1945). Особливу роль в історії руху відіграв Людвіг
Вітгенштейн (1889-1951), віденець, але філософією пов'язаний з Англією (перебував під впливом Б.Рассела, але й сам на нього впливав), в 1922 р. надрукував свій двомовний англо-німецький «Логіко-філософський трактат», афористичний, важкий, лаконічний, у якому виражав ті самі тенденції, що й гурток до якого належав сам.
1. ЛОГІЧНИЙ ЕМПІРИЗМ ТА ПОЗИТИВІЗМ. 3 складові частини: емпіризм, позитивізм і фізікалізм. Емпіризм означає, що єдиним джерелом достовірного знання про світ є досвід. Позитивізм - що предметом його є тільки факти. Фізикалізм означає, що найдосконалішою системою понять є та, котру витворила фізика, і що все наукове знання можна і потрібно звести до неї.
ЛОГІЧНИЙ ЕМПІРИЗМ: тавтології та протокольні судження. Логіка і математика використовують не синтетичні судження, а є лише аналізом (не містять жодних особливих нових істин, а тільки вказівки як можна переформулювати відомі істини, вони є лише множиною тавтологій, як це яскраво сформулював Вітгенштейн: «Наука або стверджує факти, або формулює тавтології, бо нічого іншого робити не може»). Отже, математика та логіка це чисто формальні аналітичні дисципліни, а не наука ( якщо під «наукою» розуміти пізнання того, що існує, тобто речей).
Але для науки вони мають важливе значення, хоч і позбавлені емпіричності. Таким чином неопозитивісти поставили завдання розвитку формального знання: об'єднали логіку з математикою, досягли логізації математики та математизації логіки, а з математики усунули дуалізм, вилучаючи інтуїтивні дії з геометрії та наближаючи останню до арифметики.Що ж до реального знання (пізнання речей), то воно зводиться до емпіричних тверджень чи речень, що стверджують безпосередньо факти, тобто до суджень протокольних, як їх називали неопозитивісти.
ВЕРИФІКАЦІЯ.
Два приклади неможливості виконати верифікацію: технічна і принципова ( технічна - не позбавляє судження сенсу, наприклад, «На зворотній стороні Місяця є гори», але судження типу: «Існує приховане ядро електрона», «Існують ідеї, про які говорив Платон» чи «Поза нашими уявленнями не існує нічого». Всі ці твердження в принципі не можна звести до досвіду, не можна зверифікувати, і через це вони не мають сенсу.
У зв'язку з цим, слід розрізняти три категорії тверджень: 1) що мають фактичний сенс(відповідають чи не відповідають фактам); 2) що мають тільки формальний сенс (логічно істинні або суперечливі); 3) переносні, образні, вигуки, накази, питання, оцінки, емоційні вирази (позбавлені пізнавального сенсу).
3.