Філософські й методологічні підвалини СИНТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ ЕВОЛЮЦІЇ
Синтетична теорія еволюції (СТЕ) пояснює еволюційний процес як складну суперечливу взаємодію зовнішніх і внутрішніх (генетичні процеси) факторів, а не просто визнає формуючий вплив середовища.
Ця взаємодія реалізується через природний добір. У результаті відбувається адаптація популяції.У межах СТЕ постає нове розуміння елементарної одиниці еволюційного процесу. На противагу організмоцентричному підходу використовується популяційний. Тобто елементарною одиницею еволюції вважається популяція.
Відповідно до СТЕ спадкова мінливість, яка є об'єктивно випадковою, постає як адаптивно спрямований процес, що можливо завдяки природному добору. Більш того, вплив добору поширюється на самі фактори еволюції: на характер і темп мутаційної мінливості. Сама мутаційна мінливість розуміється як адаптивна ознака виду.
СТЕ надає також певне трактування рушійним силам макроеволюції. За цією теорією, еволюція - це єдність мікро- і макроеволюції. І всі великі перетворення природи були адаптивними процесами, які відбувалися під контролем добору.
У межах СТЕ відбувся новий синтез знань про сутність і розвиток живого. На цій основі сформувалося уявлення про еволюцію як складний процес, що відбувається на основних рівнях організації живого - молекулярному, організмовому, популяційно-видовому, біоценотич- ному, біосферному. Тобто еволюція є системним процесом.
Утім, ОТЕ не стала ані завершеною теорією, ані завершеною науковою дисципліною. Вона, швидше за все, є конкретно-історичним варіантом інтегрального теоретичного розуміння розвитку органічного світу.
В умовах зростаючого впливу суспільства й науково-технічного прогресу на природу постає така проблема: як відбувається еволюція живого в цих умовах. Для біологічного пізнання вона є не лише теоретичною, а й світоглядною.
Техногенний вплив на природу приводить до суттєвих змін у життєвому середовищі людини.
Екологічний стан змінюється таким чином, що виникає питання про можливість існування людини в екстремальних умовах. У сучасній екологічній ситуації забруднення довкілля стає мутагенним фактором, який істотно впливає на генетичну програму. Як вважають дослідники, в перспективі це може привести навіть до генетичної катастрофи. Проблема полягає в тому, що на відміну від інших біологічних видів, які здатні змінити власну генетичну програму у відповідь на радіаційний фон або інші фактори, біологічна еволюція людини в цих умовах неможлива.Розвиток виробництва, техніки невідворотно впливає на біосферу, спричиняючи зміни. Наслідками є біологічні та генетичні дефекти живих систем, включаючи й людину. Отже, розвиток цивілізації є фактором, що зумовлює напрям змін живого. Як зауважив М. Дуби- нін, еволюційні процеси у відповідь на забруднення довкілля мутагенами мають різні можливості для адаптації популяцій залежно від відмінностей у біологічних і генетичних системах. При цьому в більш вигідному становищі перебувають види з великою кількістю особин і швидкою зміною поколінь, ніж нечисельні популяції з великою тривалістю життя. В останніх може виникнути генетична криза. При цьому темпи еволюції уповільнюються.
Особливість еволюції людини в сучасній екологічній ситуації зумовлено тим, що добір не є фактором, що спрямовує її біологічну еволюцію. Тому в популяції людини реалізуються численні мутації, які забезпечують широке поле генетичної мінливості людей. Відсутність добору в умовах забруднення середовища мутагенами створює ситуацію, в якій біологічна адаптація людини стає практично не можливою. У цих умовах соціальної значущості набуває проблема якості, масштабів і тенденцій зростання мутацій. Виникає потреба пошуку активних методів захисту від мутагенезу, зокрема, проблема моніторингу збільшення мутацій у популяції людини. Отже, дослідження еволюції живого, включаючи й людину, в умовах наростаючого впливу науково-технічного прогресу в умовах техногенної цивілізації потребує розв'язання низки складних проблем.
3.4.7.