Гуманітарне завдання сучасної інженерної освіти
Ще у XVI-XVII ст. техніка концептуалізується як умова соціальності і культури як такої (але ж нам відомо, що йшлося про культуру Нового часу, тобто проект Modern); найбільш чітко це висловили Галілей і Френсіс Бекон, стверджуючи, що нові науки і мистецтва - необхідна умова могутності, добробуту і громадянського суспільства.
У «Новому Органоні», обговорюючи, у чому полягає відмінність між розвиненими і «дикими» народами, Ф. Бекон пише, що така набувається «не від ґрунту і не від клімату, а перш за все від наук» і мистецтв. Саме тоді соціальне життя все більше стало розумітися як вивчення законів природи (при цьому і сама людина, і суспільство теж розумілися як природні явища), виявлення її практичних ефектів для створення в інженерії механізмів і машин, що реалізують закони природи, а також - і це можна вважати за головне - як задоволення на основі досягнень природничих наук та інженерії зростаючих потреб людини. Тогочасна освіта не тільки розвивала цей новий світогляд, а й створювала умови для поширення його в життя. Відомо також, що об'єднані навколо «Енциклопедії» передові мислителі хотіли здійснити написаний Ф. Беконом план «великого відновлення наук», що зв'язує соціальний прогрес з прогресом науковим; вихідними ідеями для всіх просвітителів стали поняття природи і виховання, - останнє ж мало готувати нову освічену, а, по суті, природничо і технічно орієнтовану, людину.Сьогодні взаємозв’язок науки, техніки й освіти, визначаючи обличчя постіндустріальної епохи, становить фундамент модернізаційного потенціалу будь-якого суспільства. Нинішні вимоги до людини освіченої, у тому числі, інженера за фахом, містять обов’язкову екологічну орієнтованість та гуманітарну спрямованість. Майбутні «технарі» мають усвідомити, що у відносинах людини з технікою потрібні зміни радикального характеру: техніка повинна бути підпорядкована людському імперативу більшою мірою, ніж людина є зараз підпорядкована імперативу технічному. Саме це стверджував американсько-польський екофілософ, логік та філософ техніки Хенрік Сколімовські (1930-2018), до думок якого ми ще звернемося.
Гуманітарна складова сучасної інженерної освіти (принаймні, вітчизняної) час від часу трансформується, нажаль, під впливом політичної кон’юнктури (бюрократичним чином) більшою мірою, ніж мала б корегуватися у залежності від об’єктивного процесу техніко- технологічного розвитку (який останні роки теж зазнав значної стагнації). Але у будь-якому випадку, формування гуманітарного уявлення про техніку не лише в інженерному товаристві, але й у суспільстві у цілому, - ось що можна визнати за найважливіше практичне завдання філософії техніки, яка, як навчальна дисципліна, далеко не завжди присутня у вузівській підготовці технічних спеціальностей...
І кілька слів щодо «взаємин» філософії техніки і філософії науки, які задля освітянської - дидактичної та організаційної, а з недавніх пір і фінансової - мети можуть бути об’єднаними в одну навчальну дисципліну, але ж вони є автономними і розрізняються, передусім, за своїми об’єктами та предметами. Однак оскільки їхні об’єкти і предмети частково співпадають, у цих окремих філософських науках є багато точок перетину. Філософія науки надає філософії техніки вироблені в ній на матеріалі природничо-наукового, насамперед фізичного, пізнання засоби методологічного аналізу; у свою чергу, філософія техніки постачає новий матеріал (у вигляді технічних наук з їхніми методами) для такого аналізу і подальшого розвитку самих методологічних засобів. Тому потрібно з’ясувати, що таке технічні науки, бо саме вони визначають вказані точки перетину.