Категоріальні засади екологічного ПІЗНАННЯ ПРИРОДИ

Якщо мати на меті дослідити ставлення людини до природного до­вкілля, ми потрапимо у сферу екології. Хоч екологія вивчає не лише людину в її природному довкіллі, живе взагалі - в певному навколиш­ньому середовищі, а також взаємозв'язок біологічної системи (у тому числі й людських популяцій) і середовища.

Екологія виходить з принципу цілісності: особина (організм) і до­вкілля - цілісна система, що функціонує за певними законами. Пору­шення цілісності спричиняє деградацію або знищення живого (в тому числі й людини). Тобто цілісність - суттєва риса екологічного.

Утім, це не означає, що цілісність є незмінною, статичною. Відно­шення "живе - довкілля" є динамічним і передбачає певні зміни, але такі, що дозволяють зберегти цілісність. І вона зберігається завдяки здатності екологічних систем до самоорганізації. Отже, екологічні си­стеми - це цілісність, що самоорганізується. Як тільки порушуються закони самоорганізації, виникає екологічна криза й загроза руйну­вання екосистеми.

Отже, в методологічному сенсі екологія - це уявлення, що базують­ся на принципах системності й самоорганізації. Тому такі діалектико- категоріальні відношення, як ціле - частина, система - елемент, стру­ктура - функція є засадами екології.

У сучасному методологічному аналізі структури екологічних знань як базові категорії визначають: стійкість, розмаїття, єдність, про­грес, мінливість тощо. У своїх взаємозв'язках вони утворюють кате­горіальні структури, які дають змогу осмислити самоорганізацію та розвиток світу живого, водночас будучи виявом більш загальних форм буття природи.

На становлення норм та ідеалів екологічного знання вплинула ку­льтурно-філософська концепція гармонії - світу, природи, відносин між людиною й природою, що зародилася ще в Античності. Саме га­рмонійність увійшла в екологію як ідеал екологічного, коли жива сис-' тема (людина) й довкілля максимально пристосовані одне до одного.

Конструювання образів екологічної реальності базується на певній сукупності методологічних принципів. Серед них методологи сучас­ної екології називають принципи дискретності, функціонального зв'язку, цілісності, еволюції, природного добору, системності, попу- ляціонізму тощо.

Так, дискретність постає в сучасній екології як урахування єдності перервності та неперервності органічного покриву планети. Функціо­нальний зв’язок виявляє себе в дослідженні єдності структури й фун- ^! кціонування екологічних систем. Принцип еволюції є методологічною основою осмислення історичного розвитку екосистем. Системність дозволяє зрозуміти цілісність екологічних систем як складних ієрархі­чних утворень, що підкоряються законам самоорганізації.

Завдання еколога - на засадах окреслених категорій і принципів певним чином описати досліджуваний об'єкт. Опис є традиційною | пізнавальною процедурою й завершується феноменологічним уявлен­ням об'єкта. Результати опису дозволяють ставити цілу низку зали- | тань, які приводять до запитання "чому?" Тобто для того, щоб зрозу- і міти сутність екологічної системи, недостатньо лише описати її. Слід і пояснити, чому поведінка об'єкта є саме такою. У свою чергу, пояс- |

нення є важливим для здійснення таких процедур, як прогнозування і

майбутньої поведінки об'єкта, а на цій основі - управління ним. Саме ефективність останнього підтверджує або спростовує достовірність > екологічних знань, отриманих в описі й поясненні.

3.6.2.