Лекція 13 Тема: Філософський аналіз науки і техніки

План

1. Поняття науки, її структура та функції.

2. Філософські проблеми техніки і технічного знання.

І.

Наука є досить складний, багатоплановий феномен у сучасній культурі.

У загальному плані наука може бути визначена як раціонально- предметна діяльність свідомості. Її мета - утворення теоретичних моделей предметів на основі зовнішнього досвіду. Виділяють такі головні властивості наукової раціональності'. об’єктивна предметність (емпірична або теоретична), однозначність, доведеність, перевірність (емпірична або аналітична), здатність до вдосконалення. Важливо зазначити, що реалізація кожної властивості наукової раціональності досягається суттєво різними засобами в різних класах наук.

У загальній характеристиці науки виділяють три її головні аспекти (підсистеми):

1) наука як пізнавальна діяльність.

Кожна діяльність - це цілеспрямована, процесуальна, структурована активність. Структура будь-якої діяльності складається з трьох головних елементів: мети, предмета, засобів діяльності. Мета наукової діяльності - здобути нове знання. Тільки в науці отримання нового знання є головною метою. Наука орієнтується на предмети й об’єктивне дослідження дійсності, об’єктивних законів зміни і розвитку об’єктів. Вивчаючи об’єкти, які перетворюються в процесі діяльності, наука не обмежується їх пізнанням, але й також у прагне передбачити можливі майбутні зміни цих об’єктів. У наукових дослідженнях використовуються наукова апаратура, методи, наукова мова.

Але власне наукова діяльність не зводиться до чисто пізнавальної. Вона є суттєвим аспектом інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових товарів. Наукові інновації є первинним і головним ланцюгом сучасної наукоємної економіки. Як частина інноваційної діяльності наука являє собою послідовну реалізацію наступної структури: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки. Тільки ланка «фундаментальні дослідження» має своєю безпосередньою метою одержання нових знань про об’єкти; при цьому в загальній структурі сучасної інноваційної діяльності вони займають не більше 10 відсотків від усього обсягу наукових досліджень. Решта припадає на ті елементи структури наукової діяльності, які спрямовані на утворення і масове виробництво нових товарів цивільного, військового та соціального призначення. Не просто пізнавальні новації, а максимально корисні інновації - такою є головна вимога сучасного суспільства до наукової діяльності;

2) наука як специфічний тип знання.

В результаті безперервної праці вчених людство здобуває знання, масив якого швидко збільшується. Видатний філософ науки К. Поппер цей аспект науки назвав так - «це те, що знаходиться в бібліотеках». У процесі навчання в школі, коледжі, університеті, при засвоєнні різних наукових дисципліни утворюється наукова картина світу, яка суттєвою мірою визначає наш світогляд.

Науку як специфічний тип знання досліджує логіка і методологія науки. Головною проблемою тут є виявлення тих ознак, які є необхідними та достатніми для демаркації результатів наукового знання від інших видів пізнання - в мистецтві, релігії, в буденному й інтуїтивно-містичному досвіді тощо.

Звичайно виділяють такі особливості наукового знання'. предметність, об’єктивність, однозначність, визначеність, точність, системність, логічна доказовість, перевірність, практична корисність, здатність до безперервного самооновлення свого концептуального арсеналу і постійна методологічна рефлексія. Але дослідження філософів науки другої половини XX ст.

3) наука як соціальний інститут.

Сучасна наука є достатньо складною системою наукових організацій, які забезпечують діяльність учених і підготовку молодих кадрів. Вона становить систему соціально підтримуючих структур, які спеціалізуються на одержанні об’єктивного суспільно корисного знання. Система наукових організацій утворює мережу дослідницьких, навчальних, просвітницьких, допоміжних закладів, які орієнтуються на збагачення та відтворення знань і наукових відносин, забезпечення функціонування механізму збереження й нарощування пошукової, дослідницької, технічної, кадрової бази науки.

В історії науки динамічно розвивається й її організаційна сторона. Найбільш архаїчний тип наукових об’єднань - школа (піфагорійська школа, платонівська Академія, арістотелівський Лікей, Болонська юридична школа та ін.), основу якої становить ідейний та творчий потенціал засновника як класичного зразка. На початку XIII ст. організація науки досягає нового етапу - вищої школи. Виникають перші в Європі університети (Болонський, Паризький, Оксфордський, Кембриджський тощо).

У другій половині XVII ст. утворюються національні академії наук - Лондонське Королівське товариство (1662 р.), Паризька (1666 р.), Берлінська (1700 р.), Петербурзька (1724 р.). У XVIII ст. починають виходити наукові журнали. У цьому ж столітті утворюються перші спеціалізовані наукові й навчальні заклади'.

Паризька політехнічна школа (1747 р.), Петербурзьке гірське училище (1773р.). У другій половині XIX - на початку XX ст. розпочинається формування галузевих і міжгалузевих центрів, міждисциплінарних груп, спеціалізованих та комплексних програм.

Центральне місце в системі наукових організацій в Україні посідає Національна академія наук України (НАН України) — вища наукова самоврядна організація України, що є найбільшим центром наукових досліджень в державі.

Сучасна наука зародилась в результаті наукової революції XVII ст., коли з’явилось експериментальне, теоретичне, математизоване природознавство. До того часу емпірична та теоретична діяльність, що пов’язувались із одержанням нового знання, були протиставлені і розділені. Теоретичні науки (астрономія, геометрія, риторика, музика та ін.) вважались вищими, самодостатніми науками. Досвід накопичувався в діяльності ремісників (наприклад, механістичні уявлення), до якої було зневажливе ставлення. Розвиток капіталізму, потреби товарного виробництва докорінно змінили ситуацію. Перед наукою ставились вимоги здобувати практичні знання.

Г. Галілей справедливо вважається батьком наукової революції XVII ст. Він не тільки першим почав проводити експерименти в своїх дослідах (вільного падіння речей, механічного руху), довів їх необхідність у науковій діяльності, але й дав зразок справді теоретичної діяльності, яка до нього мала абстрактно-спекулятивний характер. В ході вивчення механічного руху він першим утворив ідеальну теоретичну модель руху, довів необхідність послідовного емпіричного обґрунтування теоретичних, ідеально-логічних законів і тим самим започаткував універсальну методологію наукового пізнання.

З кінця XIX до середини XX ст. відбувається своєрідна ланцюгова реакція революційних змін у різних галузях знання: у фізиці (відкриття подільності атома, становлення релятивістської і квантової теорії), в космології (концепція нестаціонарного Всесвіту), в хімії (квантова хімія), в біології (розвиток генетики). Виникає кібернетика і теорія систем, які відіграли важливу роль у розвитку сучасної картини світу.

У наш час на перший план висуваються міждисциплінарні і проблемно-орієнтовані форми дослідницької діяльності.

У XX ст. західні дослідники з історії науки Т. Кун та І. Лакатос висловили думку, що історія науки - це формування і зміна типів раціональності, властивих тому чи іншому стану. Т. Кун запропонував поняття «парадигма» - модель постановки і вирішення наукової проблеми, яка на цей час визначається раціональною вченими. Тому історія науки - це формування і зміна парадигм.

І. Лакатос запропонував поняття «науково-дослідницька програма». Якщо вчений діє у межах науково-дослідницької програми, то він діє раціонально і отримує науково важливі результати. Тому історія науки - це зміна науково-дослідницьких програм (одна застаріває - з’являється інша).

На думку американського методолога науки П. Фейєрабенда, прогрес науки, розвиток нового знання можливий за умови проліферації - коли вчений пропонує альтернативний щодо існуючих вже концепцій власний теоретичний підхід. Це примушує представників традиційного погляду захищати їх, і у процесі наукової полеміки відбувається, власне, просування до істини.

Сучасна наука виконує декілька важливих функцій, які визначаються суспільними потребами і тому носять об’єктивний характер. До головних її функцій відносяться:

пізнавальна - означає, що завдяки науці ми отримуємо різноманітну інформацію про світ, суспільство і людину, обсяг якої стрімко зростає. Наукові теорії в різних галузях надають нам розуміння сутності подій у світі, пояснюють закономірності ного розвитку;

- практична - означає, що наука не лише пояснює світ, але й перетворює його.

- прогностична - полягає в тому, що від науки очікують передбачення природних явищ, відкриття нових технологій, матеріалів, обґрунтованого розуміння перспектив і особливостей майбутнього розвитку суспільства та різних його сфер;

- культурно-світоглядна, яка полягає в тому, що здобуте наукою нове знання істотно збагачує культуру і сприяє формуванню світогляду у людини.

II.

Технічні науки з’явилися у XVIII ст. і мають своїм предметом техніку. Саме слово «техніка» походить з грецької мови і означає «мистецтво щось створювати, формувати із природного матеріалу». Техніка - це штучно створені засоби людської діяльності, які посідають проміжне місце між людиною і природою.

Техніка є винаходом людини і діє за принципами, вкладеними в неї людиною, але технічні речі (артефакти) існують згідно з об’єктивними природними законами; тому кожний технічний прилад є своєрідним типом втілення і використання законів природи. Це певною мірою зумовлює специфіку технічних наук, яка полягає в такому:

- технічні науки покликані пізнавати явища і процеси, які відбуваються у штучно створеному середовищі, на основі знань природничих наук;

- специфіка технічних наук пов’язана з їх практичною корисністю, з націленістю на застосування в суспільній людській практиці;

технічна діяльність має проектний характер, оскільки покликана проектувати те, що може бути створено, і взяте на озброєння практикою.

Сучасна техніка є продовженням науки. Відкриття законів механіки в XVII ст. дозволило створити машинну технологію, відкриття законів електромагнітного поля в XIX ст. - електротехніку, створення теорії атомного ядра в XX ст. стало основою ядерних технологій, а розшифровка молекули ДНК в XX ст. - початком генної інженерії. Всі сучасні технічні нововведення грунтуються на наукових знаннях, а розвиток техніки і технології, в свою чергу, ставить перед наукою нові завдання. З другої половини XX ст. відбувається науково-технічна революція, що власне є фундаментом науково-технічного прогресу. Поряд з поняттями біосфера і ноосфера з’являється поняття «техносфера» - сукупність всіх технічних систем разом із технічною діяльністю людини. Техносфера взаємодіє з біосферою і змінює її. Розвиток сучасної техногенної цивілізації в значній мірі визначався становленням і прогресом техносфери, використанням її перетворювальних можливостей.

Отож, розвиток техніки істотно впливає на суспільство і на життя людей і це проявляється у таких аспектах:

техніка посилює фізичні і розумові здібності людей, замінюючи їх роботу роботою різноманітних машин;

техніка формує штучне середовище речей, які сприяють більшій комфортності і безпеці життя. Такі штучні речі називаються артефактами;

техніка постійно збільшує потреби людини, спричиняє появу нових потреб і створює засоби їх задоволення;

техніка змінює зміст усіх видів людської діяльності і породжує нові види її.

Одночасно мислителі відзначають, що вплив техніки, загалом технічного прогресу на суспільство і людину є неоднозначним, адже не лише техніка служить людині, але й людина все більше опиняється в залежності від техніки, яка диктує їй ритм життя, спрямованість і зміст отримуваних знань, фахових умінь, умови праці, специфіку відношення до навколишнього середовища і т. д. Тому одна група мислителів позитивно оцінює значення техніки для життя людини і суспільства, а інша - негативно.

Різноманітні теорії, що абсолютизують роль науково-технічного чинника, отримали назву технократичних. До них належать такі: єдиного індустріального суспільства (Р. Арон), стадій росту (У. Ростоу), нового індустріального суспільства (Дж. Гелбрейт), постіндустріального суспільства (Д. Белл), технотронного суспільства (5. Бжезінський). Важається, що рушійною силою суспільного прогресу виступають носії технічного, наукового знання, а не менеджери, підприємці чи якийсь окремий соціальний клас. Відповідно до доволі популярної концепція технологічного детермінізму саме науково-технічний прогрес діє визначальним чином стосовно решти сфер суспільного життя, в тому числі й духовної, а породжуваний ним тип суспільства постає як принципово новий, який дозволяє досягати нового рівня і якості життя.

З кінця XX - на початку XXI ст., коли з’явились високі технології ( англ. high technology, high tech, hi-tech)— надскладні, такі що включають в себе електроніку, робототехніку, нанотехнології, біотехнології, генну інженерію, програмне забезпечення тощо і які застосовуються на виробництві та в інших сферах життя.

Вони ознаменували перехід до інформаційного суспільства та економіки знань, ознаками чого є наявність і поширеність знань, розмаїття послуг, впровадження інтелектуально-комп’ютерних мереж в організації бізнесу, у безпосередньо виробничу, управлінську та інші галузі економіки і в повсякденне життя, зміни в соціальній структурі, в стилі комунікації і спілкування, в ціннісних орієнтаціях людей, в їхньому світогляді і вихованні молоді.

Економіка знань - економіка, де основними факторами розвитку є знання і людський капітал. Процес розвитку такої економіки передбачає підвищення якості людського капіталу, покращення життя, продукування нових знань, прогресивних технологій та інновацій, надання високоякісних послуг. Найбільшою мірою ці риси властиві найрозвиненішим країнам, таким як США, Німеччина, Велика Британія, Республіка Корея, Японія.

Зі свого боку, прибічники антисцієнтизму вказують на те, що науково-технічний прогрес не тільки не посприяв прогресу моральному, але й, навпаки, призвів до поширення етичного нігілізму, до знецінення одвічних людських цінностей, до пригнічення самої людини, до перетворення її на придаток до техніки; що техніка викликає у неї стреси, є причиною екологічних катастроф і може у разі створення штучного інтелекту поставити під загрозу власне людське існування.

Німецький мислитель У. Бек називає сучасне суспільство «суспільством ризику». Згідно з Беком, ризики - це не тільки невідворотна складова нашого світу, вони були породжені власне добою технологій. Ризики - засаднича властивість ери технологій, що виступають систематично обумовленими, статистично фіксованими сигналами тривоги. Ризики були створені у процесі становлення і розвитку індустріальної цивілізації і в такій якості вони враховуються при прийнятті рішень на глобальному рівні. Ризики - це прогнозовані побічні ефекти розвитку в добу технологій.

Антисцієнтизм проявляє себе як прямо, так і опосередковано - через поширення форм ірраціонального позанаукового знання - міфотворчості, нетрадиційної релігійності, альтернативних способів життя, незвичних буденних практик, ідеї так званої «зеленої революції» тощо. Отже, породжувані антисцієнтизмом різноманітні технофобії постають як реакції на зростаючу присутність науки і техніки в житті людини, на побоювання її можливих негативних впливів на безпеку соціуму та на його майбутнє.