Матеріали для читання

Кун Т. Структура научных революций. - М.: Прогресс, 1977. - С. 28, 45-46, 79-80, 117-118, 190, 208-209.

"У даному нарисі термін "нормальна наука" означає дослідження, що спирається на одне або декілька минулих наукових досягнень, які протягом деякого часу визнаються певним науковим співтовариством як основа для його подальшої практичної діяльності.

Учені в період нормальної науки не ставлять собі за мету створення нових теорій, до того ж зазвичай вони є нетерпимими і до створення таких теорій іншими. Навпаки, дослідження в нормальній науці спрямо­ване на розробку тих явищ і теорій, існування яких парадигма свідомо передбачає.

Проте нові явища, про існування яких ніхто не підозрював, знову і зно­ву відкриваються науковими дослідженнями, а радикально нові теорії знову й знову винаходяться вченими... Вони створюються непередбачувано в ході гри за одним набором правил, але їх сприйняття вимагає розробки іншого набору правил... Відкриття починається з усвідомлення аномалії, тобто зі встановлення того факту, що природа якимось чином порушила навіяні парадигмою очікування, які спрямовують розвиток нормальної науки. Це приводить потім до більш-менш розширеного дослідження аномалії. І цей процес завершується тільки тоді, коли парадигмальна те­орія пристосовується до нових обставин таким чином, що аномалії самі стають очікуваними.

Коли... аномалія виявляється чимось більшим, ніж просто ще од­нією головоломкою нормальної науки, починається перехід до кризового стану, періоду екстраординарної науки. Їй приділяється тепер усе більше і більше уваги з боку все більшого числа видатних представників даної галузі дослідження...

міститимуть більш-менш значні доопрацювання парадигми. Унаслідок цього збільшення розробок парадигми, що розходяться між собою,... невизначеність правил нормальної науки мають тенденцію до зростання. Хоча парадигма все ще зберігається, мало дослідників цілком згодні один з одним стосовно питання про те, що вона собою являє. Навіть ті вирі­шення проблем, які раніше представлялися звичними, піддаються тепер сумніву.

Будь-яке нове тлумачення природи, будь то відкриття або теорія, виникає спочатку в голові одного або декількох індивідів. Це якраз ті, які першими вчаться бачити науку і світ по-іншому, їх здатність здійснити перехід до нового бачення полегшується двома обставинами, які не роз­діляються більшістю інших членів професійної групи. Постійна їх увага посилено зосереджується на проблемах, що спричиняють кризу; крім того, зазвичай вони є вченими настільки молодими або новачками в га­лузі, яка охоплена кризою, що існуюча практика досліджень пов'язує їх з переконаннями про світ і правилами, які визначені старою парадигмою, менше, ніж більшість сучасників.

На самому початку новий претендент на статус парадигми може мати дуже невелике число прибічників і в окремих випадках їх мотиви можуть бути сумнівними. Проте якщо вони достатньо компетентні, то вони покращуватимуть парадигму, вивчатимуть її можливості та показу­ватимуть, на що перетвориться принцип приналежності до даного науко­вого співтовариства, якщо воно почне керуватися новою парадигмою. У міру розвитку цього процесу, якщо парадигмі судилося досягти пере­моги в битві, число і сила переконливих аргументів на її користь зроста­тиме. Багато вчених тоді залучатимуться до нової віри, а подальше дослідження нової парадигми триватиме. Поступово кількість експери­ментів, приладів, статей і книг, що спираються на нову парадигму, става­тиме все більше і більше. Усе більше вчених, переконавшись у плідності нової точки зору, засвоюватимуть новий стиль дослідження в нормальній науці до тих пір, поки нарешті залишиться лише незначне число при­бічників старого стилю.

5.