Методологія синергетики В ПОЯСНЕННІ ЕВОЛЮЦІЇ ЖИВОГО

З позицій методологічних принципів синергетики розвиток склад­них систем розглядається як такий, що включає два етапи. Перший характеризується стаціонарністю. Протягом нього не відбуваються принципові якісні зміни у стані системи.

Проте перебування системи у стаціонарному стані потребує певних зовнішніх і внутрішніх взаємодій, що дозволяють системі зберігати внутрішню рівновагу за одночасної нерівноваги із зовнішнім середо­вищем. Стосовно біологічних систем - це гомеостаз.

Однак у результаті зовнішніх впливів або через розгортання внут­рішніх суперечностей стаціонарний стан закінчується. Система пере­ходить до другого етапу свого розвитку. Це втрата внутрішньої рівно­ваги та усталеності. Це етап кризи. З нього система виходить в один з можливих якісно стійких станів. Параметри системи, за яких вини­кає криза, називають критичною точкою розвитку. Далі відбувається перехід системи в новий якісний стан. Це здійснюється або деструк­тивним шляхом, або конструктивним - перехід системи в усталений стан більш високого рівня організації.

Момент, коли система має потенційну можливість роздвоєного виходу зі стану кризи, називається "точкою біфуркації". Як зазначив І. Пригожин, між двома точками біфуркації система розвивається закономірно, в той час як біля точок біфуркації істотну роль відігра­ють флуктуації.

Отже, в момент кризи виникають кілька напрямів потенційно мо­жливого подальшого розвитку системи. "Вибір" одного з можливих шляхів подальшого розвитку визначається впливом на систему певної флуктуації, що виникає в даний момент часу.

Деструктивний шлях - це досягнення рівноважного стану системи за рахунок наростання рівня ентропії та зниження рівня організації. Так, жива система, вичерпавши власні життєві можливості, завершує шлях летальним виходом з кризи, досягненням повної рівноваги з на­вколишнім середовищем.

Конструктивний шлях виходу з точки біфуркації - це виявлення мо­жливостей самоорганізації. Система переходить в якісно новий стан.

Розгалуження еволюційних шляхів у точках біфуркації, випадко­вий, невизначений характер "вибору" післякризового еволюційного шляху подальшого розвитку виключають можливість точного перед­бачення майбутнього системи на основі параметрів її стаціонарного стану [7, с. 167].

Дослідження процесу розвитку живого демонструє наростання складності біологічних систем. Так, на певному етапі розвитку біо­сфери виникають багатоклітинні організми, розгортається процес цефалізації, а далі на Землі з’являється розумне начало. Такі спосте­реження приводять до думки про спрямований розвиток високоорга- нізованих складних систем.

Яскравий приклад - розвиток біологічних систем. Життя кожного біологічного організму потенційно визначається його генетичною про­грамою. Однак організм виникає та розвивається в навколишньому середовищі, з яким активно взаємодіє. Жива система отримує пози­тивні та негативні впливи. Під впливом програми біологічного розви­тку та середовища система на певних етапах потрапляє у кризові си­туації, з яких виходить одним з описаних вище шляхів. Причому ге­нетична програма відіграє роль фактора, що спрямовує розвиток си­стеми. Отже, генетична програма несе інформацію про майбутні ста­ни біологічних систем, тоді як кризові стани "відводять" систему з ви­значеного шляху розвитку.