МОНАДНІ (ОДНОМІСНІ) ТА БАГАТОМІСНІ АТРИБУТИ

Множина реалій Б може складатися як із індивідуальних реа­лій, так і з їх пар, трійок тощо. В першому випадку атрибути є монадними або одномісними, у другому — діадними, тріадними тощо (багатомісними).

Варто навести подальші приклади, пов’язані з основними по­няттями сучасної фізики. В нерелятивістському наближенні для будь-якої матеріальної реалії можна виокремити енергію спокою, значення якої обчислюється за відомою айнштайнівською форму­лою Е_кЛ = тс², де т є (скалярною) масою спокою, а с — швидкіс­тю світла у вакуумі, та кінетичну енергію, значення якої залежить від системи відліку²⁶⁴. Енергія спокою — це монадний (одноміс­ний) атрибут, а кінетична енергія — двомісний.

У фізиці адронів та кварків розрізняють власну масу та додат­кову складову масу окремого кварка в адроні (елементарна час­тинка, яка бере участь у так званій сильній взаємодії²⁶⁵). Якщо перша є одномісним атрибутом, то друга — ні. Складову масу кварка в адроні розраховують як результат його взаємодії з інши­ми кварками завдяки обміну глюонами. В цьому сенсі цю частину маси кварка можна тлумачити як багатомісний атрибут²⁶⁶.

Розглянемо найпростіше моделювання двомісних атрибутів за допомогою наступної абстрактної властивості. А саме, якщо у ви­падку монадних атрибутів множини Б складаються з окремих реа­лій, то для діадних (двомісних) атрибутів множина Б є декарто- вим добутком двох множин реалій.

У класичній фізиці, де можливістю вимірювального приладу впливати на результати вимірювання повністю нехтували, були підстави в процесі знаходження значень атрибутів класичних реа­лій абстрагуватися від цих приладів, тобто вважати, що множи­на Б утворюється виключно досліджуваними фізичними реалія­ми. Це означає, що атрибути класичних реалій переважно тлума­чилися як монадні щодо приладів. Натомість у квантовій фізиці (фізиці мікросвіту) вимірювальний прилад може суттєво змінити поведінку досліджуваної реалії. Отже, значення квантового атри­бута залежать не лише від реалії, а й від вимірювального приладу та вибору процесу вимірювання²⁶⁸. Тому взагалі має сенс репре­зентувати носій Б як декартів добуток множини квантових реалій на множину вимірювальних приладів. У такому випадку атрибути квантових реалій репрезентуються діадними абстрактними влас­тивостями.

Вже майже століття дебатується принципове питання стосов­но онтичних наслідків двомісності (діадності) атрибутів кванто­вих реалій. Чи можна визнавати існування квантових реалій, яке не залежить від дослідника та його втручання в квантовий світ? Прихильники традиційної копенгагенської інтерпретації кванто­вої механіки та інших численних підходів вважають, що ні — не можна²⁶⁹! Незважаючи на те, що адептами цієї ідеалістичної точки зору на світ є переважна більшість фізиків та філософів фізики, подекуди не перевелися й прихильники протилежної точки зору, до яких належать і автори зазначеного тексту.

Яскравим проявом «некласичності» з точки зору відпрацьова­ного еволюцією здорового глузду людини (який аж ніяк не збі­гається із «нездоровим глуздом» допитливого науковця) можна повною мірою вважати інтерференційні явища, відкриті ще ан­глійцем Томасом Янгом (Thomas Young, його зазвичай, нехтуючи правилами передачі іншомовних прізвищ, називають Юнгом)²¹¹. Його експерименти із проходження світла крізь дві щілини по­казали, що амплітуда складеного сигналу не дорівнює сумі амп­літуд складових, тобто «два світла» в протифазі дають «темря­ву». Через століття квантова (хвильова) фізика показала, що такі ж властивості демонструють мікрочастинки скінченої маси (на­приклад, електрони)²⁷². Цікаво, що на інтерференцію електронів може вплинути й такий, на перший погляд суто математичний чинник, як вектор-потенціал статичного магнітного поля А, хоча в тій просторовій області, де рухаються електрони, інтерференцію яких ми спостерігаємо, «справжнє» магнітне поле Н нескіченно мале. Фізики одразу зрозуміють, що йдеться про славнозвісний ефект Якіра Ааронова та Девіда Бома, інтерпретація якого далека від остаточної²⁷³. Для нас важливо, що позірна парадоксальність явища не має затьмарити наше розуміння того, що інтерферують не математичні символи, а реальні природні об'єкти. Якщо вони не виконують наші забаганки та не відповідають нашим уперед­женим передбаченням, то це не заперечує їх реальність та існу­вання поза нашою уявою.

Природа «не зобов'язана» вести себе, як сукупність класич­них об'єктів. Водночас квантові реалії Природи, які можуть бути досить великими за розміром (наприклад надпровідники, елек­трони яких складають єдину, суттєво квантову систему із певною фазою, в чому можна пересвідчитись, спостерігаючи так званий струм Джозефсона²¹⁴), існують об'єктивно, поза нашою свідоміс­тю та аж ніяк не зникають у небуття, якщо експериментатор рап­том відволічеться та відвернеться від приладів²⁷⁵.

5.12.