Наука в сучасному суспільстві
Наука і техніка у XX ст. стали справжніми локомотивами історії: забезпечили їй безпрецедентний динамізм, надавши людині величезні сили, що дозволили різко збільшити масштаби перетворювальної діяльності.
Радикально змінивши природне місце свого існування, опанувавши усю поверхню Землі, людина створює „другу природу”, світ культури, що для життя людства є не менш значущою, ніж перша.Чим же сьогодні є наука, що призвела до значних змін в усьому нашому житті, у вигляді сучасної цивілізації в цілому? Вона постає дивним феноменом, що радикально відрізняється від попередніх її образів.
Сучасну науку не випадково називають „великою наукою”. Наука в наш час охоплює величезну галузь знань - близько 15 тис. наукових дисциплін, що все тісніше взаємодіють одна з одною. Сучасна наука дає нам цілісну картину виникнення й розвитку Метагалактики, появи життя на Землі й основних стадій його розвитку, антропосоціоґенезу. Вона осягає закони функціонування людської психіки, проникає в таємниці несвідомого, яке відіграє значну роль у поведінці людей. Наука сьогодні вивчає всі явища світу, навіть саму себе - процеси власного виникнення й розвитку, взаємодії з іншими формами культури, впливу на матеріальне та духовне життя суспільства.
Водночас сучасні вчені не вважають, що вже осягнуто всі таємниці Всесвіту. У свідомості дослідників присутнє уявлення про величезні можливості подальшого розвитку науки, наслідком якого можуть стати радикальні зміни наших уявлень про світ і його перетворення. Особливі сподівання покладають на науки про життя, людину, суспільство. На думку багатьох учених, досягнення цих наук, широке використання їх у повсякденному житті визначатимуть особливості XXI ст.
До основних характеристик сучасної „великої науки” належать:
• стрімке зростання кількості вчених. Якщо на межі ХУІІІ-ХІХ ст. у світі налічували близько 1 тис. учених, у 1900 р.
- приблизно 100 тис., то на рубежі ХХ-ХХІ ст. чисельність науковців становить понад 5 млн. Найбільш швидкими темпами кількість людей, що займаються наукою, збільшується після Другої світової війни. Тільки протягом 50-70-х рр. ХХ ст. у провідних державах світу відбувалося подвоєння чисельності вчених: у країнах Західної Європи - приблизно протягом 15 років, у США - 10 років, у СРСР - 7 років. Такі високі темпи призвели до того, що близько 90% усіх учених, що мешкали на Землі, є нашими сучасниками;• колосальне збільшення обсягів наукової інформації. У XX ст. світова наукова інформація подвоюється в середньому за 1015 років. Так, якщо в 1900 р. у світі було близько 10 тис. наукових журналів, то зараз їх налічується декілька сотень тисяч. Понад 90% усіх найважливіших науково-технічних досягнень припадає на XX ст. Швидке зростання обсягів інформації потребує від кожного вченого докладання величезних зусиль, щоб перебувати на рівні тих досягнень, які здійснюються у сфері його спеціалізації. Адже треба одночасно отримувати знання із суміжних галузей науки, інформацію про розвиток культури, економіки, політики, необхідні для повноцінного життя та праці.
У наш час діяльність ученого є особливою професією. У XX ст. виникло саме поняття „науковець”. Мільйони фахівців працюють сьогодні у спеціальних науково-дослідних інститутах, лабораторіях, наукових центрах. Нормою стало виконання вченими функцій консультантів, радників, їх участь у виробленні й ухваленні рішень з різних питань життя суспільства.
У своєму історичному прогресі наука, таким чином, постійно спирається на досягнення минулого, водночас змінюючи їх зміст майже до невпізнання. Історичний розвиток науки є безперервним динамічним процесом, де вже створені системи знання постійно перебудовуються, розширюючи й поглиблюючи свій зміст, змінюючи способи взаємодії між суб’єктом та об’єктом наукового пізнання. Кожен науковець має за зразок дії попередників, і такий „обмін досвідом” відбувається постійно, порушуючи просторово-часові межі.