Наукова революція. Перші наукові академії та їх програми.
Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу є принципова орієнтація на науку, тісний зв’язок з проблемами наукового пізнання. Вона покладала великі сподівання на наукове пізнання як на основний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження гідності й могутності людини, як джерело її свободи та щастя.
Подолати старі феодальні порядки, які на думку ідеологів ранніх буржуазних революцій спотворювали справжню природу людини, означало подолати старі забобони, перемогти кривду, що ґрунтується на ошуканстві й омані. Створення нових суспільних умов життя бачилося ними як утвердження вічної істини, вічної справедливості й незаперечних прав людини, що випливають із самої її природи й зумовлені законами природи як такої. Привести соціальні відносини у відповідність із нею - ось у чому нова філософія вбачала головний сенс революційних перетворень. Не дивно, що пізнання природи, пізнання сутності людини й навколишньої дійсності постає як найважливіший об’єкт філософської рефлексії. Науку, що за часів середньовіччя посідала останнє місце в системі духовних цінностей, Новий час висунув на перший план як вищу духовну цінність, очікуючи від її прогресу вирішення усіх проблем людського життя. І якщо середньовічна філософія орієнтувалася передусім на теологію, то тепер відбувається переорієнтація на науку, причому на науку не стільки гуманітарну, як це було за часів Відродження, скільки природничу.Великою мірою це була реакція на потребу прогресивного розвитку самої науки, результат філософського осмислення тих революційних змін, що сталися в духовному житті суспільства. Завдяки розвитку виробництва наука дедалі активніше виступала необхідним засобом раціоналізації практики. Головним наслідком наукової революції ХУІ-ХУІІ ст., з якою нерозривно пов’язане становлення нової філософії, стало виникнення самої науки, науки в сучасному розумінні цього слова.
В цей час бурхливими темпами розвиваються математика, механіка, астрономія, фізика. Серед видатних вчених, причетних до творення нового природознавства, був М.Коперник, творчість якого зробила справжній переворот у всій системі наукового світорозуміння. Справу Коперника продовжили такі видатні вчені, як Й.Кеплер, який на засадах вчення Коперника відкрив закони руху планетСонячної системи, і Галілей, який зробив найбільший внесок у розвиток науки XVII ст. Він слушно вважається одним із засновників сучасного природознавства. Галілей сформулював фундаментальні закони фізики й механіки. Надзвичайно важливими були його ідеї щодо методології наукового пізнання. Галілей доводить необхідність експериментального дослідження природи, вважаючи наукове спостереження та експеримент головними методами наукового пізнання Він обстоював необхідність кількісного підходу до природних явищ, проголошуючи, що книга Всесвіту написана мовою математики. Буквами, якими написана «Книга природи» є геометричні фігури.
4 методологічні принципи: (вони були підготовлені ще до Галілея, але лише він сформулював їх зрілим способом і перевірив дослідами):
1. Природознавство слід трактувати емпірично;
2. Природознавство слід трактувати математично;
3. Слід обмежуватись дослідженням явищ;
4. Слід обмежуватись дослідженням причин.
Отже, Галілей заклав основи математичного й експериментального природознавства. Відкидаючи авторитарний характер середньовічної філософії, він доводив, що в науці потрібно спиратися лише на досвід та логічні міркування.
Утвердження й розвиток природничо-наукового підходу, засадничих принципів нової науки відбувалися в атмосфері гострої ідейної боротьби. Показова щодо цього доля самого Галілея, якого в 1633 році притягли до суду інквізиції. Формування нової науки супроводжувалося суттєвими змінами світоглядних настанов, вимагало формування якісно нових уявлень про світ. Зважаючи на це, філософія не просто узагальнювала або теоретично підсумовувала процеси, що відбувалися в природознавстві, вона ставала активним учасником цих процесів, сама брала безпосередню участь у формуванні та розвитку нового природознавства.
Не випадково творці нової філософії здебільшого й були видатними природознавцями, творцями нової науки.Функції філософії щодо нової науки полягали в її світоглядному й методологічному обґрунтуванні. Саме філософія виробляє відповідну онтологію, принципово нові уявлення про природу, на грунті яких розгорталося її конкретно-наукове пізнання. Найсуттєвішим тут було створення детерміністської картини світу та обґрунтування матеріалістичного розуміння природи як сукупності матеріальних процесів, пов’язаних між собою причинними зв’язками. На противагу античним та середньовічним уявленням про довершений, гармонійно побудований, живий і одухотворений космос природа уявляється як безмежна, однорідна тілесна субстанція, різноманітні властивості якої зводяться до суто кількісних визначень. Природні процеси тут позбавлені внутрішнього смислу й мети і розгортаються як дія сліпих механічних сил. Такий механістичний, машинний матеріалізм стає ворожим людині, суперечить гуманістичним уявленням про світ. Уже філософи XVII ст. починають розуміти неможливість з’ясувати природу речей і сутність людини на засадах цього
матеріалізму. Саме цим і визначаються найсуттєвіші світоглядні колізії новочасної філософії: метафізичне протиставлення матеріального й
духовного, проблема співвідношення душі і тіла, антиномія сцієнтизму й гуманізму, науки й моралі, проблема співвідношення природної необхідності й людської свободи.
З’являються нові форми організації дослідницької роботи - академії наук. Перше італійське наукове товариство засноване в 1560 році в Неаполі Джамбатіста делла Портою під назвою «Академія тайн природи». В Англії в 60-х роках ХУІІ ст. - Лондонське королівське наукове товариство (президентом якого був один із засновників фізики і хімії, Роберт Бойль (1680-1691) та Ісаак Ньютон (1703-1727), якому належать: відкриття дисперсії світла; він також займався оптикою, механікою, астрономією, об’єднаною на основі математики в єдину науку - «натуральну філософію»; основна праця І. Ньютона - «Математичні начала натуральної філософії» (1687 р.)
Гаслом Лондонського королівського наукового товариства було: «нічого зі слів», що означало орієнтацію на досвідно-експериментальні дослідження.
Майже одночасно в Парижі в 1666 році засновано природничо-наукову Академію, першим президентом якої був винахідник маятникового годинника Хрістіан Гюйгенс (1665-1681). В ХУІІ ст. виникає алгебра, аналітична геометрія, матаналіз, диференціальне та інтегральне обчислення, як наслідок вдосконалення формалізованої методики математики.
2.