НАУКОВІ ТЕОРІЇ В СОЦІУМІ

Моделюючи наукові теорії, розроблені для дослідження при­родних явищ, ми здебільшого повністю абстрагуємось від суспіль­ства, в якому живуть і працюють розробники цих теорій. Нато­мість наукові теорії в суспільних та гуманітарних науках завжди «прив’язують» до суспільно-політичних та історичних обставин¹⁹⁵.

На жаль, свідома та ідеологічно обґрунтована фальсифікація науки притаманна не лише одіозному Радянському Союзу та на­цистському Третьому Райху, які вже зникли з географічних мап. Останнім часом так звані прогресисти Заходу, а насправді ліві фальсифікатори всіх наук намагаються переписати історію, при­чому не тільки суспільну, а й історію природознавства. Більше того, вони висувають маніакальні ідеї, нібито існує інша фізи­ка, інша хімія, інша біологія, створені не тими, хто їх створив насправді (наприклад, Айзеком Ньютоном, Джоном Дальтоном і Чарльзом Дарвіном, яких вони під впливом расистських менталь­них наркотиків називають не інакше, як dead white males¹'⁹''), а ін­шими нікому не відомими персонажами знову ж таки ідеологічно правильної раси і статі.

Проте залишимо осторонь новітню расистську маячню і по­ставимо собі запитання, чи впливає на структуру та об’єктивний

зміст наукових теорій — насамперед у царині природознавства й математики — суспільство, члени якого є творцями наукового знання? Ясно, що ми не перші торкнулися цієї проблеми.

Якщо на початку XX століття окремі науковці та нечислен­ні наукові колективи виглядали, як острови посеред суспільного моря, ментально далекого від науки, то за нової доби кількість нау­ковців швидко зростала, а зв’язки між ними, в тому числі міжна­родні, міцнішали. Врешті-решт, після Другої світової війни була створена так звана «республіка науковців», яка все менше зважа­ла на кордони між державами¹⁹⁸. Поступово зникала й різниця в методах і вподобаннях між науковими школами, втім, попри пе­ретікання ідей суспільне довкілля продовжувало впливати на на­укові спільноти в кожній країні, де розвивалася наука. Саме тому і суспільне процвітання, і суспільний занепад, і його духовні хво­роби відбиваються на науці не лише в безпосередньо фінансовий спосіб, а й опосередковано, через науковців як суб’єктів пізнан­ня. Тому поширеність певних поглядів, сутність і форма науко­вих теорій змінюються повсякчасно й радикально, так що жодна впроваджена таксономія теоретичного природничого знання¹⁹⁹ не здатна наздогнати швидкоплинне переформатування матеріалу, який вона прагне охопити. Розуміючи це, ми воліємо радше нада­ти ескіз стрижневих рис наукових теорій, аніж побудувати повну картину, яка застаріє в процесі створення.

У соціальному сенсі головними проблемами науки як суспіль­ного явища є наступні: 1) у вирішення яких проблем вкладати державні кошти? 2) як оцінювати певні наукові ідеї та досягнен­ня? Тут наукові спільноти та державні інституції мають працюва­ти разом, а вибір, як вже зазначалося вище, є частково забарвле­ним у національні кольори.

Для науковців варто усвідомлювати, що їхню улюблену на­уку «не науковці» сприймають як одну із забавок людства по­ряд із художньою літературою, мистецтвом і спортом. Те, що нау­ка є ще величезною креативною силою, яка забезпечує неухиль­не підвищення якості життя кожної людини, пересічні громадя­ни не знають або заплющують на це очі, коли треба додати бо­дай цент, пенні або копійку на науку та освіту.

Але все-таки якісь державні кошти на науку виділяють. А як відокремити ту науку, яка справді є наукою і яку доцільно фі­нансувати, від нікчемного словоблуддя та свідомо чи несвідомо помилкових тверджень? Для цього необхідно, хоча іноді це бу­ває обтяжливо, рекламувати свою науку, пояснювати її широко­му загалу, вести постійну копітку просвітницьку роботу²⁰³. Треба проводити її так, щоб наука стала цікавою для необізнаної лю­дини. Громадянин має знати, що науковець здійснює досліджен­ня не лише заради отримання утилітарних результатів, а й заради наближення до «остаточної» «чистої» істини, що завжди сяє на обрії, але залишається недосяжною, позаяк обсяг знання є без­межним²⁰⁴. Як слушно сформулював Займан: «Для філософа нау­ка цікава своїми абстрактними теоріями; людина з вулиці цінує науку за практичні досягнення; але для науковця єдність теорії та практики є тим, що він найбільше цінує і підкреслює у своє­му викладанні»²⁰⁵.

У західному світі існують часописи, які всю увагу приділяють практичним результатам науки та пропаганді її новітніх досяг­нень²⁰⁶. На жаль, потреба у таких джерелах інформації про науку досі не усвідомлена нашою політичною, навіть науковою елітою, не кажучи вже про решту суспільства.

Але людське оточення не тільки споживає науку.

Наукові теорії зазвичай розглядають як ознаку чи символ елі­тарності, яку інколи називають фундаментальністю (basic rese­arch)²⁰⁹. Власне, без наукової теорії або її зародка (тобто без влас­ного погляду на явище або предмет дослідження) саме досліджен­ня стає безглуздим, оскільки втрачає мету. І все ж таки сутність природознавства полягає в тому, що ці теорії дослідник має по­рівнювати з об’єктом зовнішнього світу, а тому вони є, бодай частково, прикладними, практичними. Навіть коли сам дослід­ник не думає про прикладні аспекти своїх наукових праць, його допитливість, як риса, притаманна живій істоті класу ссавців, по­єднує його з природою взагалі та з людським суспільством як «зі­псованою частиною природи» зокрема.

2.12.