Новітні погляди на проблему сутності живого: XXI ст.
Кінець XX - початок XXI ст. - це час нових методологічних пропозицій осмислення виникнення та сутності Життя. Такою є, зокрема, синергетика, яка розглядає дисипативність - здатність переходити від хаосу до порядку.
У синергетиці живе - це нерівноважні відкриті системи, що самоорганізуються та здатні до еволюції. Г. Хакен підкреслює, що здатність до самоорганізації означає, що система без специфічного зовнішнього впливу формує свою просторову, часову та функціональну структуру. Синергетичний підхід дозволяє врахувати роль кесилових впливів в еволюції живого, а теорія біфуркацій - існування кількох можливостей у подальшому розвитку системи, розглядаючи цей розвиток як нелінійний.Якщо некласична біологія в пошуках методології розкриття сутності живого зверталася до принципів термодинаміки та квантової механіки, то постнекласична наука зробила можливою "фізику живого". Остання відрізняється від біофізики, яка також досліджує фізичні процеси біологічних об'єктів, але їх важко кваліфікувати як живе.
Як зауважує засновник фізики живого С. Ситько, фізика живого виходить із фундаментального поняття "живе" на противагу поняттю "мертве" [17, с. 6]. Очевидно, що це зовсім інший вимір визначення сутності живого, іуг живе визначається в іншій смисловій системі, ніж контраверса біологічного - фізико-хімічного, органічного - неорганічного [14]. Слід зауважити, що поняття органічного, біологічного та живого не збігаються. Біологічне - це нова якість процесів природи, що виникає в результаті хімічної еволюції. Біологічне є органічним, але не завжди біологічні об'єкти можна назвати живими. Наприклад;, чи можна назвати живими ген, молекулу ДНК? Утім, вони є біологічними об'єктами.
У некласичні біології, що використовувала методи фізики та хімії, виокремлення об'єкта дослідження приводило до руйнування живої системи.
Виникала багатоманітність біологічних об'єктів. Але вони, як уже зазначалося, не були живим. Отже, доходимо парадоксального висновку: досліджуючи свої об'єкти, біологія не досліджувала специфіку живого.Поява фізики живого - це не просто новий погляд фізики на біологічний світ. Ідеться про більш глибинні рівні - розкриття фундаментальних фізичних виявів живого. Суттєвим є те, що фізика живого базується на цілісному підході.
Те, що біологія не зводиться до фізики та хімії відзначав Дж. Бер- нал. Це пов'язано з її специфікою: стосовно будь-якого об'єкта дослідження - організму, органа тощо - потрібно не лише розкрити, як вони функціонують, а й пояснити, як вони стали саме такими [2]. Отже, біологічні об'єкти обов'язково осмислюються в еволюційному контексті.
На засадах постнекласичної науки пізнавальна ситуація змінюється. І. Пригожин визначає особливості сучасного пізнання як відмінні від тих, коли вчений звертався до природи в ролі судді. Тобто дослідник, немов би, завчасно знав, як природа "мала поводитись". Насправді, слід учитися у природи.
Дослідження складних систем, що самоорганізуються, до яких належать живі системи, потребує нових підходів. Саме синергетика дозволяє звернутися до такого способу фізичного пізнання живого, який би пояснив, чому живим системам вдається боротися з наростанням ентропії. Рівень цілісності, що виявляють живі організми, є таким високим, що його можна зіставити лише із цілісністю таких квантово- механічних систем, як ядра, атоми, молекули. Тому з позицій фізики живого живе визначається як четвертий після ядерного, атомного та молекулярного рівень квантової організації природи. Принципова відмінність живого від неживого полягає в тому, що живе має самоузго- джений потенціал, якого немає в мертвого, хоч на молекулярному рівні істотних відмінностей може й не існувати [17, с. 12].
Методологія фізики живого реалізувалася у практичному сенсі у новому напряму в медицині - квантовій медицини.
Ідеться про успішне лікування різноманітних складних хвороб методом мікрохвильової резонансної терапії (МРТ). Цей метод базується на розумінні організму людини як цілісної системи. Причому мається на увазі не лише цілісність матеріального, тілесного. Людина розглядається як єдність тілесного й духовного. Тому сутнісними ознаками здоров'я або хвороби є (поряд із сучасними традиційно медичними тестами) тонкі пси- хоінтелектуальні суб'єктивні відчуття людини.Розмірковуючи над проблемою сутності живого, неможливо не розглянути ще один істотний її аспект. Сучасне наукове розуміння біологічного має врахувати і його роль у складній взаємодії з довкіллям. Отже, процес пізнання сутності живого охоплює й екологічну площину вияву його особливостей. Як справедливо зауважують методологи науки, "спостереження за довкіллям (як здоровим, так і таким, що зазнало суттєвих антропологічних і техногенних впливів), спілкування з природою необхідне для розуміння навколишнього світу, процесів, що в ньому відбуваються" [4, с. 61].
У концептуальних і методологічних вимірах постнекласики ще очевиднішою стає думка, що розкриття таємниці життя потребує вивчення живого в контексті всієї системи знань про живе, які здобуті в соціокультурному розвитку людства.