Перші твори з філософії техніки
Перші праці, присвячені філософському розумінню проблеми техніки, вийшли у світ майже півтора століття тому. У 1877 р. у Брауншвайґу було видано книгу філософа-антрополога Ернста Каппа (1808-1896) «Основні напрямки філософії техніки.
Історія виникнення культури з нової точки зору» (інший переклад назви: «Засади філософії техніки. Новий погляд на історію походження культури»), яку й прийнято вважати початком систематичного філософського висвітлення проблем техніки. У центрі уваги Каппа - так званий принцип органопроекції, згідно з яким людина у всіх своїх витворах несвідомо відтворює свої органи й таким шляхом, виходячи з цих штучних витворів, сама себе пізнає. Капп, фактично, формулює антропологічний критерій техніки і підкреслює: якими б не були предмети роздумів, думка завжди завершується людиною - і ні чим іншим. Тому змістом науки в дослідницькому процесі є людина, яка повертається сама до себе. Слова давньогрецького філософі Протагора «Людина є мірою всіх речей...» Капп вважає історично першим формулюванням антропологічного критерію і формуванням ядра людського знання та діяльності. Саме завдяки тому, що людина мислить себе всередині природи та зсередини природи, а не понад нею та поза нею, людська свідомість стає таким собі узгодженням фізіологічної організації людини з космічними умовами. Отже, початок філософії техніки як окремої дисципліни був пов'язаний із культурантропологічним дискурсом.Уявлення Каппа щодо техніки віддзеркалювали переважно оптимістичну спрямованість думок більшої частини техніків-практиків та мислителів його часу. Разом із тим Капп бачить і пов'язані з технікою потенційні загрози, які зростатимуть разом із зростанням могутності техніки. Він застерігав, що у своєму розвитку техніка, вдосконалюючись аж до повної заміни живої людини, спроможна створити свій власний - технічний - світ, який може стати непідконтрольним людині.
Тому, вимагає Капп, усім відцентровим спрямуванням в науці та техніці повинен відповідати рівний їм за силою доцентровий рух до глибин людського духу, що єдине дозволить досягти антропологічного масштабу у контролі над технікою. Звучить актуально й понині, чи не так?Німецький інженер Франц Рело (1829-1905), всесвітньо відомий як фундатор промислового машинобудівельного дизайну, в 1884 р. виступив у Відні з публічною лекцією «Техніка і культура», в якій підкреслив важливість «залучення до технічної цивілізації» шляхом не лише «купівлі досконалих технічних пристроїв», але й «виховання, навчання, передавання технічних знань». Будучи блискучим педагогом, Ф. Рело доклав багато зусиль для реорганізації Берлінського ремісничого інституту у Вищу технічну школу.
Трохи пізніше інший німецький філософ Фред Бон присвятив саме «філософії техніки» один з розділів своєї книги «Про добро і зло» (1898 р.).
Приблизно тієї ж пори у Франції вже згадуваний Альфред Віктор Еспінас працював над створенням загальної теорії техніки, що спиралася на філософські засади й категорії. Завершено її було в 1897 р. у роботі «Походження техніки». Еспінас розробив концепцію технології й праксеології як філософії діяльності. Сам Еспінас вважав себе послідовником концепції органопроекції, яка ґрунтується на уявленні про подібність технічних систем, що їх створює людина, людським органам: з цієї точки зору, наприклад, залізниця є проекцією системи кровообігу, телеграф і телефон - проекцією нервової системи і т.п., тобто людина у всіх своїх штучних витворах несвідомо відтворює свої фізичні органи і таким чином - через ці витвори - пізнає себе. Початковим пунктом філософських роздумів щодо техніки та її сутності у цій концепції є ідея сполучення людських органів, передусім, рук, із знаряддями праці.
На межі XIX-XX ст. виходять (у тому числі, німецькою мовою) праці вже згадуваного відомого російського інженера П.К. Енгельмейєра («Технічний підсумок ХІХ ст.», 1898 р., де окреслені «завдання філософії техніки»; «Теорія творчості», 1910 р. та «Філософія техніки», 1912 p.), а також англійських філософів, які розробляли технічну проблематику.
Однак це були окремі, розрізнені дослідження, і тому згадані праці вказаних мислителів прийнято характеризувати як початковий етап філософії техніки - етап її становлення як окремої філософської дисципліни. Феномен техніки, її історія та роль у суспільному житті стає самостійним предметом дослідження лише з другого десятиріччя ХХ ст.