Новоєвропейська наука як підґрунтя та передумова виникнення філософії техніки
«Для нової людської спільноти властиві вже нові, меркантильні відносини, воля до влади, самоствердження агресивного «Я», а не церковна мораль. Віра в Бога замінюється на цинізм, лицемірність, аморальність, гонитву за грошима (збагачення за будь-яку ціну).
Розвивається індивідуалізм. Але без такого розкріпачення людського «Я», без вивільнення внутрішніх можливостей людини і суспільства розвиток науково-технічної думки навряд чи був би можливим. Людина Нового часу прагне повністю підкорити собі земну кулю, сили природи, бути господарем власної долі» [54].У філософії панують сенсуалізм (5СП5іі5 - почуття) та емпіризм (досвід). Через практику, практичний досвід, тілесні відчуття можна пізнати світ, а не через якісь абстрактні розмірковування. Дві визначні постаті в філософії того часу: Френсіс Бекон (1561-1626; нам добре відомі його вислови: «Знання - це сила», «Ми можемо стільки, скільки знаємо») відкрив метод індукції - від часткового до загального; та Рене Декарт (1596 - 1650; його головне гасло: «Я мислю - відповідно, існую»), який обґрунтував метод дедукції - від загального до часткового. Але Декарт був і видатним математиком, який заклав основи аналітичної геометрії.
XVII ст. стає першим століттям нової науки, тобто науки у сучасному розумінні цього слова. Блез Паскаль (1623-1662) відкрив основний закон гідростатики. Ісаак Ньютон (1643-1727) відкрив закон всесвітнього тяжіння і створив класичну механіку. Виникають національні академії наук: у 1662 р. - Лондонське королівське товариство, 1666 р. - Паризька Академія наук [54].
Стрімко росла кількість наукових приладів: ще до початку XVII століття, близько 1590, був винайдений складний мікроскоп. У 1608 році голландцем Ліпперсгеєм був винайдений телескоп, хоча вперше серйозно для саме наукових цілей його використовував Галілей (який також винайшов термометр, принаймні це здається найбільш імовірним).
Його учень, Торрічеллі, винайшов барометр. Отто фон Ґеріке (16021686), який також проводив досліди з атмосферним тиском, винайшов повітряний насос. Годинники, хоча і не створені заново, у XVII ст. були значно вдосконалені, перш за все працями самого Галілея. Завдяки цим винаходам наукові спостереження стали значно більш точними і більш великими, ніж коли-небудь раніше.Галілео Галілей (1564-1642) відіграв одну з найважливіших ролей у формуванні новоєвропейського наукового і технічного мислення. Він, як філософ, «розщепив» знання про реальний об’єкт на дві складові. Одна складова відповідала ідеальному об’єктові як фрагменту ідеальної реальності (вільне падіння тіла в порожнечі), яка виражала сутність речей, законодоцільність природи. Друга складова розглядалась Галілеєм як ідеальна реальність, спотворена впливом різних факторів (взаємодією тіл, тертям, впливом середовища). Останню ми сприймаємо за допомогою відчуттів. Галілей розробив методологію експерименту, яка складає фундамент сучасної науки. На його думку, в експерименті можна значною мірою елімінувати вплив факторів, які виправляють дії ідеальних об’єктів в їх реальній поведінці. Таким чином, в експерименті утворюються штучні умови: природному об’єкту «надається стан», який відповідає вимогам теорії. До цього часу об’єкт дослідження розглядався як заданий і незмінний. Галілей запропонував змінити сам об’єкт, щоб виявити його істинну природу, яка описується в ідеальній моделі - теорії [83].
Галілеєвський експеримент підготував ґрунт для формування інженерних уявлень про механізм, згідно з яким фізичний механізм складається, з одного боку, з природних сил і процесів (наприклад, до механізму вільного падіння тіл належить процес прискорення швидкості тіла, що падає), а з іншого - умови, що визначають сили й процеси (поверхня тіла, повітря), які людина може контролювати. Надалі інженери навчились контролювати умови природних сил для досягнення необхідних технічних параметрів у процесі будування машин та механізмів [83].
«Перші зразки інженерної діяльності ми знаходимо у творчості Християна Гюйгенса (1629-1695). Порівняно з Галілеєм він ставить зворотне завдання при конструюванні годинника: на основі теоретичного знання (співвідношення параметрів ідеального процесу) запустити реальний природний процес (годинник). На основі знань механіки і функціонування маятника Х. Гюйгенс зводить дії окремих частин механізму годинника до природних процесів та закономірностей, а потім використовує здобуті теоретичні знання для визначення конструктивних характеристик нового механізму. Для інженера будь-який об’єкт, відносно якого постає технічна задача, виступає, з одного боку, як явище природи, що підкоряється природним законам, а з іншого - як знаряддя, машина, механізм, котрий необхідно збудувати штучним шляхом («як другу природу»). Поєднання в інженерній діяльності «природної» та «штучної» орієнтації примушує інженера спиратися і на науку, з якої він бере знання про природні процеси, і на існуючу техніку, де він бере знання про матеріали, пристрої, їхні технічні характеристики тощо» [83].
У книзі Х. Гюйгенса «Три мемуари про механіку» «є не тільки опис відповідних математичних кривих, по яких рухаються тіла (тобто ідеальні об’єкти математики і механіки), але й зображення конструкції годинника або його елементів. Таке поєднання в одному дослідженні двох типів об’єктів (ідеальних та технічних) показує, що це не суто наукове пізнання й не просто технічне конструювання, а інженерна діяльність. На її основі складається інженерна реальність. У рамках цієї реальності у ХУІІІ-ХІХ ст. формуються головні види інженерної реальності: інженерне проектування, конструювання і винахідництво» [83], розвиток яких, власне, і стимулював появу філософії техніки.
Значне місце у підготовці до виникнення філософії техніки посідає діяльність французьких енциклопедистів. Дені Дідро (1713-1784) зібрав навколо «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» кращих спеціалістів з усіх галузей знань.
Особливою заслугою Дідро було створення в «Енциклопедії» відділу технічних наук і ремесел, в якому було зосереджено велику кількість робіт, які детально аналізували виробництво і технологію промисловості. В них містилися описи гірських промислів, роботи ткацьких верстатів, процес виробництва скла, тканин, зброї, засобів пересування. Дідро в енциклопедичній формі створив справжній гімн ремествам, зробив героями свого видання людей багатьох професій. Він приклав величезні зусилля, щоб охопити всі - підкреслимо: всі - форми трудової діяльності, нерідко сам ставав за верстат, щоб осягнути його таємниці, змалював різні знаряддя праці, складав креслення.Також треба згадати ім’я Йоханна Фрідріха Бекманна (1739-1811; не плутати з голландським математиком, механіком і натурфілософом Ісааком Бекманном, 1588-1637) - німецького вченого, який увів поняття «технологія» для позначення «науки про ремесло». Він був першим, хто в одній праці - «Вступ до технології або знання щодо цехів, фабрик і мануфактури...» (інший переклад назви: «Керівництво з технології, або Пізнання ремесел, фабрик і мануфактури»), в узагальненому опису не стільки машин та пристроїв як продуктів технічної діяльності, скільки суто самої цієї діяльності, тобто всіх існуючих тоді технологій (ремесел, виробництв, заводів тощо) - пов'язав витоки, історію і тодішній стан різних машин, начиння та інших пристосувань, що використовувались в ремеслі і домашньому господарстві, а також став викладати технологію, і писати про неї як про науковий предмет (термін «наукова технологія» вперше вжито їм у 1772 році).
Й. Бекманн працював професором філософії в Геттінгенському університеті. Він часто водив своїх студентів у майстерні, щоб вони могли опанувати не тільки теоретичні знання, але й практичні навички в різних ремеслах. Він і зацікавлював їх, і пояснював їм історію і нинішній стан у тих напрямках в ремеслах і науці, про які він розповідав. Але, незважаючи на свої зусилля і прагнення, він не міг отримати обсяг знань, необхідний для цих занять. Тоді він обмежив увагу тільки кількома практичними мистецтвами і ремеслами. Бекманівських підхід був новим для епохи Просвітництва, а його аналітичні роботи про технології були якоюсь мірою відображенням «Енциклопедії» Дідро [23].
1.9.