ПЕРВДНАУКА ТА ВЛАСНЕ НАУКА
Сучасний стан науки є результатом її тривалої історії. Методологи поділяють історію розвитку науки на два періоди: переднаука та власне наука. Переднаука - це період її зародження.
У цей час людина вивчає речі та способи їх зміни, з якими неодноразово мала справу в повсякденному досвіді, у виробництві. Це переважно речі, які є для неї корисними. Отже, перше, на чому слід наголосити, це те, що саме практичне освоєння стає необхідною передумовою нового - наукового - мислення, а саме того, щоб певною мірою змоделювати можливі зміни корисних і цінних для людини речей і передбачити результати практичної діяльності.Щоб спрогнозувати наслідки власних дій, людина мала побудувати відповідні моделі. Отже, перші кроки на шляху вивчення предметів та їхніх змін визначалися практикою. Речі, властивості, відношення фіксувалися в пізнанні як ідеальні об'єкти, якими оперувало людське мислення і які заміняли об’єкти реального світу у процесі пізнання. Така мисленнєва діяльність формувалася на основі практики та являла собою ідеалізовану схему практичних перетворень матеріальних предметів. Поєднуючи ідеальні об'єкти з відповідними операціями щодо їх перетворення, наука, становлення якої ще тільки-но відбувалося, таким чином будувала схему змін речей, які в дану історичну добу були практично можливими [6, с. 123; 3, с. 163-190].
Отже, саме практика надавала можливість оперування з речами як з ідеальними об'єктами та специфічними предметами, що заміняли реальні. Але мета такого оперування була знову ж таки практичною: зрозуміти, як можна перетворити речі у процесі виробництва. Так, давньоєгипетські таблиці додавання та віднімання - це таблиці оперування з реальними предметами - тваринами, рослинами, камінням для будівництва тощо. Додавання здійснювали як дописування необхідної кількості рисочок, де одна рисочка відповідала одному предмету, з яким виконували практичні дії.
У такій системі рахування десятки, сотні, тисячі предметів зображувалися відповідними знаками, що позначали певні ідеальні об'єкти. Було розроблено й правила дій із сукупностями предметів. Так, додавання до трьох одиниць п'яти зображувалося таким чином: під трьома рисочками ставилися п'ять рисочок, а потім їх переносили в один рядок під попередніми двома. У результаті отримували вісім рисочок.Про такий саме зв'язок з практикою свідчить, наприклад, назва науки геометрія (від грец. гео - земля, метрія - вимірювання), тобто це вимірювання земельних ділянок. Давні греки дістали перші геометричні знання в давніх єгиптян і вавілонян. Коли Нил розливався, межі земельних ділянок сільських общин заносило річним мулом. їх відновлення здійснювали державні чиновники. На папірусі накреслювали земельні ділянки з їхніми розмірами, тобто створювали їхні моделі, за якими відновлювали реальні межі. Потреба у визначенні площі ділянок зумовила появу нового класу задач - розрахунок площі основних геометричних фігур - трикутника, прямокутника, трапеції, кола. Для вимірювань використовували два основні інструменти - циркуль і лінійку. Такий спосіб вимірювання відповідає схемі практичних операцій. Практично-пізнавальні дії дозволяли передбачувати й результати практичної (виробничої) діяльності (щодо врожаю, будівництва).
Абстрагування та схематизація предметних відношень практики забезпечували прогнозування наслідків у межах уже відомих форм освоєння дійсності. Утім з розвитком цивілізації виникає новий спосіб побудови знань, що, власне, й позначає перехід до саме наукового пізнання. Розглянемо його характерні ознаки.
1. Якщо на етапі переднауки ідеальні об'єкти та їхні відношення виводилися безпосередньо з практики, то тепер знання з’являються іншим чином - немов би, безвідносно практики, незалежно від неї. І лише потім виявляються зв'язки з практикою, якою й перевіряється істинність знань.
2. Цей підхід до знань суттєво відрізняється й тим, що ідеальні об'єкти беруться не з практики, а з уже існуючих систем знання.
Скажімо, в математиці. У Піфагора число ототожнюється з предметом або відношенням предметів. Пізніше число вже не розглядається як прообраз сукупності предметів, якими оперують у практиці. Число стає самостійним математичним об'єктом, якості якого має вивчати математика. Можна оперувати числами - додавати, віднімати, ділити тощо. Тобто числа розглядаються вже як відносно самостійні математичні об'єкти, властивості яких є предметом систематичного вивчення. Означений спосіб побудови знань утверджується у природничих науках. Виникає метод висування гіпотетичних моделей з подальшим їх дослідним обґрунтуванням.3. Такий метод побудови знань (поза практикою) дозволяє вивчати не лише предметні зв'язки, які існують у сьогоденній практиці, а й зміни об'єктів, які можливі в майбутньому. Новий метод побудови знань є ознакою закінчення періоду переднауки та початку власне науки. У ній поряд з емпіричними правилами формується особливий тип знання - теорія. Стає можливим отримувати емпіричні залежності як наслідки, що виведені з теоретичних положень. Змінюється категоріальний статус знань: вони можуть співвідноситися не лише з накопиченим досвідом, а й з практикою майбутнього, отже, вони базуються на категоріях можливого та необхідного. Знання у функціональному відношенні виходять далеко за межі того, щоб бути настановами для існуючої практики. Вони стають знанням про реальність як таку, і на їхній основі прогнозується майбутня практична поведінка об'єктів.
1.2.2.