Поняття наукового методу і методології науки

Буденне пізнання спрямоване на об’єкти, що формуються в повсякденній практиці. Прийоми, за допомогою яких кожен такий об’єкт виділяють і фіксують як предмет пізнання, є складовими повсякденного досвіду.

Інакше розгортається процес дослідження об’єкта в науковому пізнанні. Тут саме виявлення об’єкта, властивості якого підлягають подальшому вивченню, є складним завданням. Для того, щоб мати справу з одним і тим самим об’єктом, дослідникові необхідно знати умови, у яких виникає цей об’єкт, а також спосіб, за допомогою якого в експерименті може бути виявлений об’єкт пошуку. В іншому випадку науковець не виділить об’єкт дослідження серед численних зв’язків і відношень предметів дійсності.

Об’єкти завжди дані людині через систему певних прийомів її діяльності. Але вони не є очевидними, багато разів повторюваними в повсякденній практиці прийомами. У міру заглиблення науки в дослідження „незвичайних” об’єктів виявляє себе необхідність розробки особливих методів пізнавальної діяльності, у системі яких наука може вивчати такі об’єкти, виявляючи їх властивості та зв’язки. У філософії існують різні тлумачення поняття методу:

• шлях пізнання, що ґрунтується на сукупності раніше отриманих загальних знань (принципів);

• спосіб досягнення мети, вирішення певного завдання, дослідження й викладу матеріалу, який вивчають;

• сукупність систематизованих пізнавальних операцій, що відповідають предмету й меті наукового дослідження;

• певним чином упорядкована сукупність пізнавальних дій;

• система регулятивних принципів і прийомів, за допомогою яких досягають об’єктивного пізнання дійсності;

• форма практичного та теоретичного освоєння дійсності, зумовлена закономірностями руху об’єкта дослідження;

• система регулятивних принципів перетворюючої, практичної або пізнавальної, теоретичної діяльності.

Узагальнюючи наведені підходи, можна визначити науковий метод як систему регулятивних принципів і прийомів, за допомогою яких суб’єкт наукового дослідження досягає об’єктивного пізнання дійсності.

Наукова теорія ще не є методом: для цього її треба перетворити на регулятивні принципи, вимоги, настанови. Дослідники визначають такі відмінності між теорією і методом :

• теорія - це результат попередньої пізнавальної діяльності, а метод - вихідний пункт і передумова подальших теоретичних пошуків;

• провідні функції теорії - пояснення й опис, методу - регуляція та орієнтація діяльності;

• теорія виявляє себе у вигляді системи абстракцій (ідеальних образів), що відображають сутність і закономірності об’єкта, тоді як метод - це система регулятивів, що є інструментами подальшого пізнання та зміни дійсності;

• теорія спрямована на з’ясування змісту, сутності певного предмета, у той час як метод орієнтований на способи й механізми самого дослідження та перетворення об’єкта.

Здобуваючи знання про об’єкти, наука формує і знання про методи. Потреба в розгортанні й систематизації такого знання призводить на вищих стадіях розвитку науки до формування методології - особливої сфери дослідження, що має спрямовувати науковий пошук.

Головною метою методології науки є вивчення тих засобів, методів, прийомів дослідження, за допомогою яких здобувають нове наукове знання. Оскільки ці методи і прийоми дослідження застосовуються у процесі пізнання, варто вести мову не про методологію взагалі, а про методологію наукового дослідження (пізнання). Така характеристика дає змогу відокремити предмет методології науки від логіки науки. Якщо основним завданням логіки науки є аналіз структури знання, то методологія науки аналізує засоби, методи, прийоми пізнання, які застосовують для здобуття цього знання.

Методологія науки - це вчення про метод науково-пізнавальної діяльності. Проте методологія не вичерпується дослідженням методів наукового пізнання, хоча знання про такі методи і прийоми є одною з головних цілей методологічного аналізу.

Методологія наукового дослідження аналізує ті методи й засоби пізнання, які вчені використовують як на емпіричній, так і на теоретичній стадії дослідження. Так, зокрема, вивчаючи конкретні способи здійснення експериментів, спостережень, вимірювань, методологія виділяє істотні ознаки, які властиві будь-яким експериментам, вимірюванням і спостереженням.

У методології науки за ступенем спільності визначають три основні рівні дослідження. Перший рівень методології науки складає аналіз спеціальних методів, що забезпечують вирішення конкретних завдань у межах відповідної науки (фізики, хімії, історії, психології).

Другий рівень методології науки утворює аналіз методологічних принципів та ідей, які, хоча й належать до сфери конкретно-наукового знання, але мають ширшу сферу застосування, ніж спеціальні методи. Ці ідеї і принципи спрямовують розробку спеціальних методів певної науки, постають як методологічні регулятиви певної науки, часто набуваючи статусу загальнонаукових (принципи додатковості, відповідності, інваріантності, спостережуваності, що спочатку виникли у сфері фізики; аксіоматичний метод, що призвів до прогресу математики і є вживаним в інших галузях наукового знання; методи системного аналізу).

Третій рівень методології науки складають філософсько-методологічні засади, принципи й методи, спрямовані на аналіз механізмів породження нового наукового знання, що постають у ролі загальних методологічних регулятивів наукового дослідження. На цьому рівні осмислюють загальні особливості об’єктів дослідження, експлікують ідеали й норми пізнання, поширені в науці на певному етапі її історичного розвитку.

Філософські принципи є методологічною основою розвитку фундаментальних ідей і принципів конкретних наукових дисциплін, розробки нових прийомів та методів дослідження. Дослідницька діяльність, пов’язана з рухом від філософського методу до ідей і принципів, що лежать в основі конкретних наукових дисциплін, становить сутність філософської методології дослідження науки.

2.