Поняття політтехнології
Політтехнологію (політичну технологію) традиційно визначають як «одну з галузей політичної діяльності, взаємодії з іншими політиками, громадськістю та будь-якими іншими представниками соціуму»; політичні технології - це такі способи впливу на людей з метою зміни їх політичної поведінки, які виключають застосування прямого примусу і фізичного насильства.
Однак політтехнології, які є різновидом зв'язку з громадськістю, коректно розглянути саме у філософії техніки: вони дійсно є сукупністю алгоритмів, «механізмів» розвитку ефективної діяльності, сферою цілеспрямованих зусиль, які можна упорядкувати, «стандартизувати». Йдеться про підвищення ефективності діяльності політиків, політичних груп і організацій (партій, союзів, об’єднань тощо), які здійснюють боротьбу за державну владу, її утримання і реалізацію. Політичні технології - це сукупність цілеспрямованих дій, орієнтованих на досягнення заданого політичного результату, це метод застосування у механізмі управління пізнаних об'єктивних закономірностей і тенденцій політики, коротше кажучи, це своєрідний «переклад» досить абстрактної мови політичної науки на конкретну мову рішень. У решті решт ми отримуємо сукупність документів, нормативів, приписів, що регламентують поведінку і стимулюють діяльність людей на найбільш ефективне досягнення поставлених цілей, в тому числі у взаємовідносинах з наукою і технікою як своєрідними соціальними інститутами суспільства, а також на науковий опис способів політичної діяльності.Головним об'єктом впливу політтехнологій як обробки та впровадження інформації - способів і методів маніпуляції громадською думкою - є людські маси, точніше, їхня свідомість і часто підсвідомість. Застосування політтехнологій пов'язано, з одного боку, з демократизацією суспільства, яка почалася в ХХ столітті і змусила розробляти механізми впливу на політичні уподобання людей і зміни політичного вибору окремих особистостей і великих мас людей, з іншого - з появою, розвитком та розповсюдженням засобів масової інформації та комунікації, тобто суто технічних пристроїв та систем: радіо, телебачення, мобільного телефонного зв’язку, Інтернет тощо.
У політологічному дискурсі ми б розглядали два типи методів, що їх використовують політтехнології: а) які не залежать від місця або часу реалізації політичної стратегії та б) методи і прийоми, які розраховані для застосування в конкретних ситуаціях і умовах, які є унікальними. Але філософія техніки розглядає політичні технології з точки зору їхньої структури, до якої, як правило, входять: а) специфічні знання, б) конкретні прийоми, процедури і методики дій, в) різні техніко- ресурсні компоненти.
Технологічне знання по суті є суб'єктивною основою політичної інженерії, яка здійснює політичне проектування (прогнозування, планування і програмування) і організацію практичної діяльності інститутів влади. Тому основною цінністю для технологій є навіть не саме знання про те, як можна щось зробити, а конкретне вміння, навички виконування дій і досягнення цілей. «Зміст таких конкретних навичок і вмінь, які виражаються у застосуванні певних прийомів, процедур, технік і методик дій, безпосередньо задається конкретними цілями або особливостями тієї чи іншої предметної сфери політики. Наприклад, у сфері прийняття рішень це можуть бути прийоми узгодження і порівняння інтересів сторін при виробленні тих чи інших цілей державної політики; в рамках вирішення міжнародних конфліктів - способи пошуку компромісів між сторонами або впливу на них з боку примирних (арбітражних) структур; в інформаційній сфері політичної влади - прийоми дезінформування громадськості або, навпаки, боротьби проти наклепницьких вигадок суперників тощо [48].
Конкретні прийоми і способи діяльності політтехнологів прямо залежать і від наявності тих чи інших кадрових структур, технічного оснащення діючих осіб, наявності тих чи інших (фінансових та ін.) ресурсів, що впливають на зміст політичних технологій. Наприклад, застосування технологій інформаційного забезпечення державної політики (особливо якщо справа стосується цілей, що мають стратегічне або істотне комерційне значення) неможливо без технічних структур, покликаних захищати державну таємницю; використання управлінських технологій в умовах криз неможливо без структур, які дублюють прийняття рішень і т.д. Таким чином, відсутність/наявність даних компонентів політичних технологій накладає найсуттєвіші обмеження на способи вирішення завдань, застосування тих чи інших прийомів діяльності або, навпаки, може істотно збільшити ефективність останніх [48], - і ми тоді говоримо: «тепер це - справа техніки».