Проблема техніки у давньогрецькій філософії
Методологічною засадою античного тлумачення техніки слугував принцип космоцентризму, а головною передумовою виникнення техніки вважалася єдність природи та людини.
Природі, як і людині, властива здатність породжувати, виробляти із-себе-самої дещо нове, чого раніше не існувало; техніка (згадаємо: грецьке слово «techne» означає майстерність, мистецтво, ремество) говорить нам про творче начало природи, але більшою мірою й головним чином - таке начало людини, бо йдеться не просто про створення, але про створення, яке перевершує природне, дозволяючи людині підноситися над природою.
Стоїк Хрисипп вчив, що розум розумним як бездоганний керманич, істотам притаманний, і для них жити природньо означає жити відповідно до розуму, оскільки розум - це «наладчик» (technites) спонуки. Кажучи сучасною мовою, розум є «технологічним» за своєю природою: він не може не породжувати.Вже Платон ясно каже про те, що мистецтво - «techne» (а з контексту прозоро ясно: мається на увазі «техніка», яка, в порівнянні з нехитрою природою, заснована на «методичній розумності») - виникає там, де це нам потрібно, за умов, що природа не може задовольнити ці потреби.
Арістотель вважав мистецтво («techne», тобто читаєм: «техніку») складом душі, причетним до істинного судження. Разом із тим, Платон вказує на наявність практичного інтересу, який стимулює техніку; таку ж думку висловлює і Арістотель: «Будь хто, хто створює, створює для чогось, і творчість це є не безвідносна мета, але чиясь мета і відносна».
Але ж природа теж створює, і потрібно відрізняти її творчість від людської. На відміну від природи техніка спроможна моделювати й вдосконалювати те, що сама створює, причому, виходячи з потреб людини. Тому техніка має владу змінювати напрямок розвитку природи. Таким чином, техніка, з одного блоку, діє аналогічно природі, с іншого - змінює її у відповідності до потреб людини. Арістотель з цього приводу зауважує: природа - то є перша матерія, котра складає основу кожної речі, що містить у собі самій початок руху та змінення; початок же мистецства («techne») - у творці.
Отже, робить висновок Арістотель, причиною техніки є людина, подібно до того, як причиною статуї є її творець-скульптор.Грецькі мислителі намагалися визначити місце «іесЬпе» серед інших видів пізнання та діяльності. Арістотель розглянув це поняття у трактаті «Нікомахова етика», звертаючи увагу на відмінності між «іесЬпе» та іншими видами знання - «етреігеіа» (знання з досвіду) и «ері8іете» (знання теоретичне). «ТесЬпе» розумілося саме як знання, безпосередньо пов'язане із діяльністю: знання про те, що раніше не існувало й не може існувати само по собі, що виникає лише як результат людської діяльності, породжується свідомістю людини, її працею та слугує її цілям, - саме це належить до технічного знання.
Можна сказати, що ідеї давньогрецьких філософів щодо техніки заклали міцні основи філософії техніки, хоча такого розділу (галузі) як «філософія техніки» антична філософія ніколи не містила.
Античне тлумачення техніки як «іесЬпе» закономірним чином пов’язане з інженерною/винахідницькою діяльністю давньогрецьких та давньоримських дослідників-практиків. Найяскравіший приклад - біографія Архімеда (близько 287-212 рр. до н.е.), якому приписують винайдення новаторських механізмів з облоговими машинами та гвинтовим насосом, що названий на його честь. Сучасними експериментами було перевірено, що Архімедові машини могли піднімати кораблі в повітря та підпалювати їх за допомогою набору дзеркал. У 212 р. до н.е. при обороні його рідних Сіракуз від римлян Архімед сконструював кілька бойових машин, що дозволили городянам відбивати атаки переважаючих сил римлян протягом майже трьох років вже після смерті конструктора.
1.6.