Що ТАКЕ ЕТОС НАУКИ?

У перекладі з грецької етос означає звичай, норов, характер. У да­вньогрецькій філософії етос - це сукупність рис індивідуального ха­рактеру, що визначає поведінку людини. Відповідно етика - наука про принципи правильної поведінки, і нормативність їх у людському житті є загальновизнаною.

Слід зазначити, що моральні проблеми в науковому дослідженні, які потребували осмислення у зв'язку із фундаментальними відкрит­тями в біології, не були абсолютною новиною для науки. Але якщо в 60-ті рр. XX ст. філософське осмислення розвитку ядерної фізики кваліфікувалось у контраверсі раціоналізму й ірраціоналізму, які представлені відповідно сцієнтистським і екзистенціалістським по­глядами на науку й можливості людини, то в 70-80-ті рр. XX ст. ди­лема "наука - мораль" розв'язувалась у межах технократизму й гума­нізму. Відповідно пропонувалися протилежні відповіді на запитан­ня: що дає наука для прогресу цивілізації та що вона дає для власне людини й культури?

Обговорення такого роду питань дозволили філософам і методоло­гам науки визначитися з приводу того, що таке етичні проблеми нау­ки. їх аналізу й осмисленню присвячено роботи І. Фролова, Б. Юдіна. С. Пастушного, Р. Карпінської, А. Мамзіна та інших 70-80-х рр. XX ст. На підставі цих досліджень етичні проблеми було визначено як та­кі, що пов'язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема моральні норми. Етичні проблеми постають у реальному процесі наукового досліджен­ня й стосуються результатів, які можуть вплинути на існування та розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Останніми рока­ми з'явилася екологічна етика, об'єктом вивчення якої є біосфера в цілому. Етичні проблеми пов'язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру - пе­ред собою, науковим співтовариством, суспільством за наслідки його досліджень і втілення їхніх результатів.

Отже, реальна наука не є абстракцією. Якщо досліджувати "дійсну" науку, слід ураховувати, що на мислення вченого впливають культур­но-світоглядні й методологічні настанови, віра в ідеали наукового пі­знання, соціальні орієнтації тощо.

На початку XXI ст. наука, як ніколи раніше, глибоко втручається у природу речей, у людську природу. Новітні комп'ютерні й біологічні технології стали основою творення людиною штучних біологічних си­стем, штучного світу людської життєдіяльності. Водночас глобальні виклики сучасності визначають проблематичність подальшого існу­вання людського роду. Філософського осмислення в цих умовах по­требує не лише феномен життя, а й смерті. Тим більше, якщо взяти до уваги все серйозніший соціопрактичний інтерес та юридично- правове обґрунтування у країнах Західної Європи явища евтаназії.

Людина техногенної цивілізації відчула себе "творцем". Але при цьому очевидно, що вона має взяти на себе й величезний тягар від­повідальності за наслідки власної діяльності. Принаймні, потрібні від­повіді про міру дозволеного втручання науки й технології у світ при­роди й культури, у власну природу людини.

Зрозуміло, що відповіді на це запитання є для людини життєво ва­жливими. Очевидно, що потрібно визначити ті етичні орієнтири, які дозволяють або забороняють вченому конструювати світ за своїм проектом, так би мовити, на власний розсуд, спираючись на науку.

У дійсній, а не абстрактній науці вчений, з одного боку, прагне іс­тини. Тобто зміст наукових знань має визначатися неупередженим ставленням до об'єкта. З іншого боку, дослідник - людина, а наукове знання - результат людської діяльності. Саме тому пристрасть науко­вого пошуку, віра у власну правоту, захоплення певними теоретич­ними міркуваннями тощо суттєво впливають на хід і результати нау­кового дослідження. Отже, суб'єктивні моменти є суттєвою складовою наукового пошуку.

Таким чином, реальне наукове дослідження не може бути безприс­трасним, але водночас воно має бути об'єктивним.

Слід зауважити, що в текстах і вітчизняних, і західних дослідників у галузі філософії науки зазначені питання активно обговорювалися (роботи І. Фролова, Б. Юдіна, Р. Карпінської, О. Мамзіна, Е. Агацці, В. Хьосле, К. Апеля та ін.). Але суттєві ціннісні відношення, які мають місце в реальній науці, у сферу якої й потрапляє вчений-початківець, загалом йому невідомі й тому не впливають на нього у процесі засво­єння наукових істин. Зрозуміло, що, розпочавши наукову діяльність, молодий дослідник має засвоїти й у подальшому поділяти принципи наукового етосу. Але в мікросередовищі його наукової діяльності при­єднання до етичних норм науки часто є дуже відносним, а, може, й проблематичним.

Отже, людина, яка долучається до сучасного наукового процесу й досліджує складні речі, пов’язані з певним моральним вибором і мо­ральною відповідальністю, має знати, що таке етика науки.

Разом з тим, західна філософія науки, строго кажучи, не розглядає етичних проблем. Але це правильно лише частково. У свідомості сві­тового наукового співтовариства утвердився статус етичних проблем науки як таких, що є результатом впливу науки на суспільство й при­роду. Яскравий приклад - дослідження відомого західного філософа науки Е. Агацці [1]. Глибокі ідеї в цьому відношенні сформулював К. Апель [2]. І у вітчизняній, і в західній філософії науки визнається, що реальна дослідницька діяльність має певні світоглядні й методоло­гічні орієнтири, спрямовується вірою в істинність ідеалів науки й спирається на моральні принципи. Усвідомлення вченим необхідних норм реалізується у факті його відповідальності перед людством.

1.5.2.