Системи засад науки Й ІСТОРИЧНІ ТИПИ НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ

Систему норм і стандартів наукового дослідження з її онтологічни­ми й гносеологічними засадами може бути розглянуто як особливий історичний тип наукової раціональності. В. Стьопін визначає ниніш­ній тип наукової раціональності як постнекласичний, називаючи не- класичним попередній тип наукової раціональності, вироблений нау­кою у XX ст.

Класичний ідеал раціональності передбачав примислення нескін­ченно потужного розуму, що займав привілейовану пізнавальну по­зицію і здатен був точно визначати початкові й граничні умови руху та здійснювати нескінченну кількість процедур для забезпечення

граничних переходів при застосуванні диференціального та інтегра­льного числення [19; 21]. Релятивістська фізика відмовилася від привілейованої просторово-часової позиції як системи відліку, що пов'язувалась у класичній механіці з абсолютним простором і часом. Квантова механіка продемонструвала принципову неможливість не­скінченно точного визначення просторово-часового положення фі­зичних об'єктів. Нелінійна динаміка остаточно зруйнувала ідеал лап- ласівського детермінізму, показавши, що уточнення початкових умов не підвищує передбачуваності.

Отже, в некласичній і постнекласичній науці класичний ідеал-раці­ональності не є застосовним, як і його гносеологічні засади. Так, від­носно нелінійних принципово відкритих систем здійснення спосте­реження може визначити вибір системою варіанта подальшої еволю­ції. Таким чином, явище є настільки важливим для існування сутнос­ті, що саме їх розрізнення стає вельми проблематичним. Нагадаємо, що згідно з прийнятим із часів Галілея розумінням природи як мате­матичного універсуму кожне явище пояснювалося як результат дії за­гальних законів.

Класичному, некласичному й постнекласичному типам наукової раціональності відповідають певні системи засад класичної, некласи- чної й постнекласичної науки. Кожен тип наукової раціональності за­безпечує об'єктивність пізнання для відповідного типу об'єктів, що потрапляють у предметне поле дослідника, на основі використовува­них ним методів. Повернемося до обговорення проблеми зміни типів наукової раціональності й можливості їх співіснування після попере­дньої характеристики складових системи засад науки.

Ідеали й норми пізнання, що утворюють стиль наукового мислення, відповідна йому наукова картина світу, а також філософські ідеї та категорії, на яких вони ґрунтуються, разом складають систему засад науки певного історичного періоду, зміна навіть частини з яких сприймається науковцями як наукова революція. Повна перебудова цієї системи означує глобальні наукові революції.

Під час першої глобальної наукової революції Нового часу в умо­вах становлення класичної науки додисциплінарного (ХУІІ-ХУІП ст.) і дисциплінарного (XIX ст.) етапів її розвитку склалась система засад класичної науки. Революція початку XX ст. привела до появи некла- сичної науки (спеціальної й загальної теорій відносності й квантової механіки у фізиці, генетики в біології, кібернетики як основи ство­рення обчислювальної техніки і т.д.). Нинішня наукова революція, пов'язана зі становленням нелінійного природознавства й загалом постнекласичної науки, розгорталась упродовж трьох останніх деся­тиліть і досі не завершилась.

Онтологічна підсистема системи філософських засад науки ґрунту­ється на підвалинах відповідної картини світу, визначаючи типове для конкретного історичного періоду розуміння світу як єдності бага­томанітності речей, властивостей і відношень на підґрунті відповід­ного філософського трактування категорій матерії, руху, простору й часу.

Наукова картина світу - це вища форма систематизації наукового знання, в якій, спираючись на результати теоретичної науки й певні філософські й культурологічні засади, наукове співтовариство здійс­нює універсалізацію та онтологізацію наукового знання, внаслідок чо­го формується систематичне світоуявлення як основа світогляду. Са­ме через наукову картину світу результати наукового пізнання мо­жуть бути сприйняті людською культурою й засвоєні нею завдяки тим узагальненням і спрощенням, яких зазнають теоретичні твер­дження у процесі їх переформулювання у твердження наукової кар­тини світу. Так, ідеалізація безрозмірної точкової частинки, на якій у класичній науці ґрунтується застосування диференціального обчис­лювання в математичному апараті класичних механіки й електроди­наміки, в механістичній картині світу змінюється на уявлення про маленьку корпускулу, молекулу, атом. На зміну механістичній картині світу вже давно прийшли інші наукові картини світу, хоч класична механіка й досі існує в межах її застосовності. Відносність наукової істини, яка в методології науки з початку нашого століття завдяки зу­силлям Н. Бора набула вигляду принципу відповідності щодо теорій, виявляється у зміні погляду на наукові картини світу.

Принцип відповідності Бора передбачає, що математичні рівняння нової теорії мають зводитися до математичних рівнянь старої теорії в межах застосовності останньої (вони, як правило, визначаються тим, що характеристичний параметр нової теорії в межах застосовності старої набуває граничного значення - нуля, як у випадку з квантом дії в макроскопічних масштабах або безконечності, як швидкість сві­тла в нерелятивістських теоріях.

Створення наукової картини світу - це необхідний момент в усві­домленні результатів наукового пізнання. Принагідно зазначимо, що лише усвідомлена істинність цих результатів робить їх власне знан­ням. Недарма найзагальніші визначники смислу в людському мис­ленні (філософські категорії) зіставляються з поняттями наукових те­орій саме на цій стадії узагальнення знання, тобто тоді, коли парале­льно зі створенням наукової картини світу виробляється відповідний їй стиль наукового мислення.

Стиль наукового мислення функціонує в науці як динамічна систе­ма методологічних принципів і нормативів, що детермінують конкре­тно-історичну форму наукового знання й забезпечують спосіб засто­сування наукових методів, занурення їх у конкретний матеріал. При цьому реалізується евристичність певної групи філософських катего­рій, забезпечується розуміння науковим співтовариством відповідної наукової картини світу [14].

Усі вищезгадані наукові революції розглядаються як глобальні, оскільки, на відміну від локальних наукових революцій, що відзнача­ють парадигмальні зміщення в окремих наукових дисциплінах [16], ці революції не лише зачіпають усю науку певного часу, але й передба­чають виникнення нового типу раціональності. Класичний, некласич- ний і постнекласичний типи наукової раціональності відрізняються системою засад наукового дослідження.

Під час дії певного типу раціональності не всі моменти, пов'язані з реалізацією притаманних йому форм мислення, усвідомлюються нау­ковцями й навіть методологами науки відповідної епохи. Ще більшою мірою це стосується соціокультурних і філософських засад певного типу раціональності та меж його застосовності. Самосвідомості нау­кового співтовариства, як і самосвідомості конкретної людини, при­таманні й надмірні амбіції, й ідеологічні викривлення, й "сумлінні" помилки. Лише на засадах нового рівня розвитку наукового та філо­софського мислення в нових соціальних і культурних обставинах стає можливим критичне ставлення до способу мислення попередньої епо­хи, пояснення деяких з його засад.

Така позиція сучасного природознавства щодо своїх попередників дає нам змогу, описуючи сьогоднішній стан розробки постнекдасич- ної наукової картини світу, критично переусвідомити філософські за­сади класичної та некласичної картин світу, висвітлюючи й те, що змінилося в науковому розумінні світу та місця людини в ньому, й те, що зберегло своє значення в розвитку науки.

Принципово новою вимогою, порівняно з некласичним типом ра­ціональності, є необхідність зважати на ціннісні орієнтації суб'єкта [25-27]. Ця вимога стає зрозумілою, якщо мати на увазі, що предмет­не поле постнекласичної науки багато в чому складають так звані лю- диновимірні об'єкти: екологічні, соціальні, економічні системи - і вла­сне людина як предмет біології, медицини, психології та інших наук. Так, поняття біосфери навряд чи може ввести прихильник поділу всіх тварин і рослин на корисних і шкідливих для людини, від етнографа з расистськими переконаннями годі очікувати об'єктивних висновків про культуру тубільців, а об'єктивна екологічна експертиза в деяких соціальних умовах вимагатиме неабиякої мужності. В одних випад­ках наукові цінності об'єктивності й іноваційності очевидним чином входять у суперечність з прийнятими в суспільстві ціннісними орієн­таціями. Тоді йдеться про свідомий вибір між ними, здійснюваний вченими (як у відомих процесах над Галілеєм або над О. Вавиловим). В інших випадках неможливість отримати істинне знання, виходячи з неявних ціннісних настанов, може усвідомлюватись post factum, пі­сля, так би мовити, ідеологічного або етичного прориву, якими були в європейській науці відмова від європоцентризму, створення екологі­чної етики й т. ін.

Методологічна настанова зважати на аксіологічний (аксіологія - вчення про цінності) бік справи не означає можливості надідеологіч- ної, надціннісної позиції, до якої має прагнути суб'єкт. Навпаки, ро­зуміння невтрачуваності ціннісних настанов, у тому числі й власних, заважає переоцінювати свою пізнавальну позицію, вважати свою па­радигму єдино можливою.

т. д. і т. ін.). Раціональна дискусія в пошуках консенсусу замість емо­ційного відкидання іншого погляду й створення образу ворога - це історичний виклик сучасним науковцям і філософам, політикам і на­ціональним чи релігійним лідерам [3].

Розгляд методологічних і світоглядних засад постнекласичної науки в їхньому порівнянні з відповідними уявленнями класичної й некла- сичної науки становить зміст наступних підрозділів. І далі буде з'ясо­вано, які уявлення про причинність, реальність, простір і час, ціле і частини, матерію і світ тощо відповідають цьому світобаченню, тобто якими є категоріальні засади постнеласичної наукової картини світу й відповідного їй нелінійного стилю наукового мислення.

2.1.2.