Структура та наукові методи пізнання

Розвиток науки виявив у ХХ-ХХІ ст. нові риси наукового знання, які протягом багатьох років були предметом дослідження логіків, методологів і філософів науки. Серед нових явищ у методологічному пізнанні слід виділити певні інтеграційні утворення між природним і соціальним (теорія ноосфери, соціобіологія, екологія), між буттям і розумом, між природним і штучним, живим і неживим (кібернетика, штучний інтелект, суміжні галузі наукового знання), між формальним і змістовним, теоретичним і практичним (проектування і прогнозування, планування і програмування, конструювання і моделювання) тощо.

Методологію науки можна розглядати як сукупність пізнавального інструменту (методологічні підходи, принципи, методи) і як філософську дисципліну, котра вивчає цей інструментарій і умови його продуктивного застосування. У широкому розумінні методологія науки є філософська дисципліна про генезис, будову і функціонування наукового знання, його трансформацію в пізнавальний інструментарій, тобто в науковий метод.

Проблеми методології досліджуються у філософії науки, зокрема у системному підході, синергетиці, феноменології та ін. Сучасна методологія уникає крайніх оцінок методологічних програм або абсолютизації будь-якої з них, стає популярним методологічний плюралізм (різні методологічні підходи) та принцип соціальної зумовленості пізнання, соціокультурний детермінізм, коли наука розглядається як підсистема культури, враховуються суб’єктивні параметри пізнавального процесу.

Структура та зміст філософії методології схематично представлені на рис. 2.1-2.5.

Рис. 2.1. Зміст та структура методології

Рис. 2.2. Методи та рівні наукового пізнання

Рис. 2.3. Загально-логічні методи пізнання

Рис. 2.4. Функції філософії у науковому пізнанні

Рис. 2.5. Системний підхід у науковому пізнанні

2.2.