Парадигми та моделі. Фальсифікація

Важливою характеристикою наукового знання є його динаміка. Розвиток наукових знань - складний діалектичний процес, який має певні якісні етапи і закономірності. Так, цей процес можна розглядати як рух від класичної науки до некласичної і постнекласичної, від незнання до знання, від неповного знання до глибокого і досконалого.

У другій половині XX ст. наука вступила в нову фазу свого розвитку - постнекласичну, яка характеризується новими рисами і новою методологією дослідження.

Ці риси часто називають постмодерністськими змінами в науці, оскільки постмодернізм, як нова течія в європейській культурі, поставив у центр своєї філософії невизначеність, нелінійність, багатоваріантність і плюралізм.

При дослідженні таких складних об'єктів наочність стає умовною, широко використовується історична реконструкція як тип теоретичного знання.

У зв’язку з цим у сучасній науці особлива роль відводиться моделюванню. Побудова моделі дозволяє вивчати та аналізувати об'єкти без втручання в навколишній світ. Найбільш перспективним у цьому відношенні є математичне моделювання.

Постнекласична наука відкидає положення класичної науки про чітке розмежування об’єкта і суб’єкта пізнання. Визнається, що людина є невід'ємною частинкою тієї реальності, що пізнається. Неможливо виокремити дослідника від об'єкта дослідження, це лише абстракція, яка не завжди є корисною.

Так, згідно з концепцією, яка отримала назву реляційного холізму, природа і людина виявились тісніше пов’язаними, ніж це будь-коли уявлялось, світ фізично-множинний (фізично-причинний) і ментальний (логічний) складають нерозривну єдність, нескінченно різноманітну і невичерпну в кожному експерименті чи акті пізнання. Таким чином, у постнекласичній науці по-новому поставлена проблема об'єктивності. Об'єктивність наукового знання тепер розглядається як обумовлений особливостями об’єкта (які є повною мірою нам невідомі) характер його відповідної реакції на пізнавальні дії суб’єкта.

Визнання суб’єктивності наукового знання ставить проблему відповідальності людини за навколишній світ. Науковець, який пізнає об'єкт, не є стороннім спостерігачем - він учасник світового еволюційного процесу, він - у середині системи, що вивчається. Його знання і безжалісне ставлення до неї можуть стати загрозою людству.

Кардинально змінюється стратегія наукового пошуку. Наукове знання набуває вигляду безперервного потоку інновацій. Ядром сучасної філософії науки стає аналіз процесу наукового дослідження, який в умовах постнекласичної науки набуває проблемно-орієнтованого характеру.

Крім того, сучасна філософія науки визнає ідею багатоваріантності описувань і пояснень, наполягаючи лише на ясності та прозорості висхідних принципів і посилань, послідовності та аргументованості наукового пошуку. Ідея істини замінюється ідеєю правдоподібності гіпотез і теоретичних контрукцій. Наукове знання розуміється як побудова вірогідних гіпотез, на перше місце виходять нові критерії науковості - узгодженості, переконливості, продуктивності, евристичності гіпотез.

Форми наукового пізнання, позитивістські та постмодерністські погляди, філософські інструменти верифікації, принципи фальсифікації в сучасній філософії науки схематично відображені на рис. 2.6-2.13.