Технічна теорія - ядро технічної науки

Під теорією зазвичай розуміється певна область знань, що описує певну групу явищ матеріального і духовного світу, розкриваючи специфіку їх функціонування і розвитку. Вона пояснює реальність, дає сукупну оцінку тих чи інших знань про світ і людину, надає людині можливість визначити цілі своєї подальшої діяльності і передбачити її результати.

Наукова теорія - найбільш досконала форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про існуючі зв'язки і закономірності деякої області дійсності, яка є предметом цієї теорії.

Технічна теорія - особлива сфера науково-технічних знань про предметну діяльності людини, спрямовану на створення «другої, штучної природи». Будучи різновидом наукової теорії, вона розглядає технічні об'єкти, пов'язані з експлуатацією, виготовленням, проектуванням техніки.

Природа стає технічним об'єктом, коли вона включається в пізнавальну і перетворюючу діяльність суб'єкта, використовується в якості технологічного методу або технічного матеріалу. У такому техніко-технологічному розумінні природа, на відміну від «першої природи», яка вивчається природничими науками, перетворюється на царину технічних наук.

Технічні теорії існують не ізольовано одна від одної, а в системі науково-технічного знання, що становить технічні науки. Вони є необхідним посередником між науковими знаннями і технологічною сферою, займаючи проміжне положення між природничо-науковим теоретичним знанням, тобто відкритими людиною закономірностями природи, і винахідництвом, технічним конструюванням, рішенням інженерних завдань техніки [40].

Об'єктом технічної теорії є способи і засоби матеріалізації природничо-наукових, математичних та ін. знань з метою проєктування, виробництва, використання та розвитку технічних систем.

Вважається, що технічна теорія складається з двох рівнів: перший - то є рівень техніки, що описує її будову й дію («працю» техніки), і другий, основний, який багато в чому визначає природу можливих винаходів - то є рівень технології.

У технічній теорії етап емпіричних пошуків і накопичення знань необхідно змінюється періодом узагальнення і теоретичних розробок. Завдяки цьому технічне знання поступово перетворюється в найважливіший фактор процесу технологічної діяльності, визначаючи сутність нового етапу в її саморозвитку.

Виділяють так звані абстрактні технічні теорії, до яких належать, насамперед, системна інженерія (системотехніка), інформатика, теорія проектування. Для них характерне включення загальної методології до фундаментальних інженерних досліджень.

Наприклад, системотехнічна діяльність - інженерне проєктування та створення складних («людино-машинних» та автоматизованих) технічних систем - охоплює різні види інженерних розробок і наукових досліджень, в її здійсненні беруть участь багато галузевих та академічних інститутів; над одними і тими ж проектами працюють фахівці різних галузей науки і техніки. В силу цього координація всіх аспектів системотехнічної діяльності виявляється нетривіальним науковим, інженерним та організаційним завданням. Для підготовки фахівців зі системотехніки у ЗВО створювалися кафедри системотехніки. Ось приблизний перелік дисциплін, що вивчають майбутні системотехніки у США: загальна теорія систем; лінійна алгебра і матриці; топологія; інтегральні перетворення; векторне числення; математична логіка; теорія графів; теорія надійності; теорія імовірності; лінійне, нелінійне і динамічне програмування; теорія інформації; методи моделювання та оптимізації; методологія проектування систем; застосування інженерних моделей; проектування; інформаційні технології; біологічні і економічні системи; прогнозування; екологічні системи; дослідження операцій, і це неповний список.

Виникнення вказаних технічних дисциплін було безпосередньо пов’язано із ускладненням інженерно-технічної діяльності під час науково-технічної революції, що є закономірним етапом (та формою) науково-технічного прогресу.