Техніка і суспільство: концепції розвитку та функціонування техніки

Вражаючі успіхи в розвитку науки і техніки, зростаюча ефективність їх масового застосування у виробництві привели до виникнення на по­чатку ХХ ст. теоретико-методологічної настанови на визначальну роль техніки й технології у розвитку соціально-економічних структур.

Найважливішим компонентом філософського техніцизму є концепція технократії (влади носіїв технічної раціональності), заснована на понятті техноструктури, тобто ієрархії технічних фахівців, що мають на меті оп­тимальний розвиток техніки. Вихідні ідеї щодо особливої соціальної місії носіїв знання були висловлені ще у ХІХ ст.

кту майстерності" можуть організувати соціальне управління так, щоб ці умови ("досконалий соціальний механізм") були реалізовані на практиці.

У рамках техніцизму оформляються численні типології та періоди­зації історії суспільства, в основу яких покладений принцип залежності суспільного розвитку від рівня технічного прогресу. Карл Маркс розгля­дав етапи історичного процесу з позицій взаємозв'язку технологічних і соці­альних відносин. Згідно з марксистською теорією рівень розвитку про­дуктивних сил (під яким розуміється стан техніки даного суспільства) визначає рівень виробничих відносин (тобто вся соціальна картина того ж суспільства). Ця ідея вдосконалюється за допомогою введення по­няття "спосіб виробництва", який визначає "формацію". Їх налічується п'ять: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і, в перспективі, комуністична як вершина всієї історії. Важливим є те, що технічний прогрес розуміється як певний автономний процес, що не за­лежить ані від індивіда, ані від суспільства в цілому. Саме ходом цього процесу визначаються всі соціокультурні зміни, що відбуваються в суспільстві. Істина, що міститься в такому підході до розуміння істо­ричного і технологічного прогресу, полягає в тому, що дії людей не є спон­танними та цілком вільними. Вони обмежені тим набором засобів, що їх пропонує наявна в даному суспільстві технологія.

Власну концепцію періодизації суспільного розвитку у зв'язку зі зміна­ми в техніці висунув американський соціолог Олвін Тоффлер (То//1ег) у відомій праці "Третя хвиля". На думку, історія людства являє собою ряд змінюючих одна одну "хвиль" цивілізацій, обумовлених технологіч­ними інноваціями: аграрна хвиля цивілізації, індустріальна цивілізація і, нарешті, хвиля комп'ютерів, комунікацій та утвердження суперіндустріа- лізму. Інформаційна революція несе із собою новий спосіб життя людей, заснований на вирішальній ролі інформації, знання у всіх сферах суспіль­ства. Нові знання прискорюють усі економічні процеси у суспільстві та економлять час. Розвиток економіки все більшою мірою визначатиметься зростанням гнучкості виробництв, управлінських структур, які повинні відповідати новим, швидко змінюваним умовам. За О. Тоффлером, знан­ня стає визначальним чинником у більшості сфер діяльності, зокрема владних. Якщо сила є підставою розвитку аграрної епохи, гроші - інду­стріальної, то знання - сучасного прискорюваного суспільства. Знання постає як найгнучкіше і водночас найміцніше джерело влади. Тому пе­рерозподіл знання, інтелектуальних ресурсів є найважливішим завдан­ням сучасної цивілізації. Загалом, згідно з О. Тоффлером, у складній ар­хітектоніці сучасного суспільства і його динаміці вирішальна роль нале­жить "техносфері", яка виробляє та розподіляє блага і відповідно до змін в якій змінюються соціо- та інфосфери, що, у свою чергу, здіснюють 101

Вступ до філософії науки вплив на сферу влади й психосферу. Отже, категорія "технологія" вихо­дить за рамки техніцизму і співвідноситься з ключовими категоріями соціальної філософії: цивілізація, культура, цінності, ідентифікація.

Процеси практичної реалізації техніцистського ідеалу в західних сус­пільствах знаходяться у центрі дослідницької уваги японського соціолога Йонезі Масуди (Ма8иска). У виданій уперше в 1981 році книзі "Інформа­ційне суспільство як постіндустріальне суспільство" Й.

При цьому основною цінністю в інформаційному суспільстві буде час. Оскільки інформація в майбутній цивілізації перетвориться на основний ресурс, тому постане питання про швидкість отримання і реалізації інфор­мації, отже, й про час. Японський науковець вважає, що у найближчому майбутньому зміниться ставлення до часу. Час стане життєзберігаю- чим ресурсом, соціальною цінністю і навіть вартістю існування. Вони вводять поняття "Час - цінність". Час в інформаційному суспільстві от­римає новий соціальний статус і використовуватиметься для творчого продукування абсолютно інших цінностей, оскільки майбутня цивілізація буде перш за все такою, що утворює саме цінності. Тому час стане од­ним з механізмів творчого становлення майбутньої цивілізації.

Вивчаючи в основному економічний аспект інформаційного суспіль­ства, Й. Масуда припускає, що в його основі лежатиме комп'ютерна тех­нологія, здатна значно підсилити розумову працю людини. Перетворив­шись на нову продуктивну силу, інформаційна технологія забезпечить можливість масового виробництва когнітивної та систематизованої інфор­мації, нових технологій і знання. Через це інтелектуальне виробництво, поширюючи свою продукцію за допомогою інформаційно-комп'ютерних технологій, стане провідною галуззю економіки.

У реальному житті інформаційне суспільство, за Й. Масудою, стане новим середовищем існування людей, заснованим на інформаційно-ком­п'ютерних технологіях. "Комп'ютерне" місто пронизане інформаційними системами, серед яких багатоканальне кабельне телебачення, система 102

автоматизованої доставки товарів, нові комп'ютерні системи охорони здоров'я і навчання, система автоматичного контролю за забрудненням навколишнього середовища, мережа центрів наукової, управлінської інфор­мації, професійної орієнтації і т д. Таким чином, Й. Масуда ще три деся­тиліття назад відзначив особливу роль інформаційних мереж у розвитку сучасного суспільства, де віртуальне життя в Інтернеті - творчість, відпо­чинок, підвищення кваліфікації, пошук і оперативне отримання знань з ін­формаційних ресурсів різних країн світу - стає нормою.

Одним з видатних ідеологів інформаційного суспільства став іспансь­кий соціолог Мануель Кастельс (Castells). Згідно з Кастельсом, нові комп'ютерні технології, пов'язані з виробництвом інформації як немате­ріального блага, формують принципово нове суспільство. Водночас зі змінами у матеріальній технології революційних змін зазнали соціальна та економічна структури: відносно жорсткі й вертикально-орієнтовані інститути заміщаються гнучкими та горизонтально-орієнтованими ме­режами, через які здійснюється й обмін ресурсами. Для М. Кастельса формування міжнародних ділових і культурних мереж та розвиток інфор­маційної технології постають нерозривно пов'язаними і взаємозалежни­ми явищами. Усі сфери життя, починаючи з геополітики великих націо­нальних держав і закінчуючи повсякденністю звичайних людей, зміню­ються, будучи вміщуваними в інформаційний простір та глобальні мережі. Таке суспільство, де основною цінністю перестали бути товари, створені з будь-якої сировини, які поступилися місцем інформації та знан­ням, цілком можна називати мережевим.

На думку М. Кастельса, хоча процвітання країн ще залежить від розвитку їх внутрішньої економіки, а не від глобального ринку, але у най­розвиненіших галузях економіки (фінанси, телекомунікації та ЗМІ) вже виявляється загальносвітова тенденція глобалізації.

Поряд з техніцистською традицією та на противагу їй сучасна філо­софська й соціологічна думка висунула антитехніцистську лінію. Її пред­ставники акцентують увагу на негативних наслідках надмірного захоп­лення людини могутністю техніки. Вони пов'язують феномен техніки із загальною раціоналізацією світу й інтерпретують цей феномен як найне- безпечнішу для людини форму детермінізму.

Про негативні наслідки масованої та тотальної технізації життя ба­гато розмірковували філософи-екзістенціалісти. Іспанський філософ Х. Ортеґа-і-Ґасет (Ortega-i-Gasset) у зв'язку з аналізом техніки вказу­вав на подвійність буття людини: вона є відмінною від природи і разом з тим за допомогою техніки з нею зливається. Техніка, за Х. Ортеґа-і- Ґасетом, - плід "зусилля, праці та ідей" людини, "зона безпеки" від дикта­ту навколишнього середовища. Прагнучи побудувати історичну типоло­гію техніки, іспанський філософ виокремлює такі стадії розвитку техніки: доісторична техніка, греко-римська техніка ремісників і новочасова тех­ніка інженерів. Тільки в останньому випадку йдеться про техніку у влас­ному сенсі слова, оскільки вона виникає внаслідок свідомих інноваційних дій людини; тільки тут постає відмінність між інженером і робітником, а машина перетворюється на визначальний чинник техніки.

Завдяки техніці люди виявляються здатними "моделювати планету відповідно до своїх пристрастей", кожного разу генеруючи "план" проти­стояння речам навколишнього світу. Але виключно вірою в техніку жити не можна - життя стає беззмістовним і порожнім. Людині треба побою­ватися того, що вона "загубиться" в техніці, забуде про себе. Оскільки техніка сама не ставить перед собою цілей, вона знаходиться по той бік добра і зла або передує їм. Вона сама по собі нейтральна і саме тому її слід спрямовувати. Ортеґа-і-Ґасет відмічає, що, незважаючи на викори­стання людиною техніки, не вона визначає зміст людського життя, більше того, "наш час - як ніколи технічний - виявився на рідкість беззмістов­ним і порожнім".

Суперечлива оцінка впливу техніки на людське життя пропонується німецьким філософом Карлом Ясперсом (Jaspers). Аналіз зворотного впливу на людину її технічної діяльності виявляє небезпеку того, що "лю­дина задихнеться" у технічно створюваній нею другій природі. Насампе­ред техніка негативно змінює сутність праці : посилюється її інтенсивність, збільшується втомлюваність від повторення одних і тих же механізова­них операцій, призводить до втрати індивідом мети та смислу праці че­рез велику організацію виробництва. Функціонуючи як частина машини, людина швидко втомлюється, і в цьому стані для неї зберігають значен­ня лише інстинкти й потреба у примітивних розвагах, які створюються та реалізуються засобами технізованої масової культури. Разом з тим 104 техніка скорочує витрати праці, розвиває дисциплінованість і розумну уважність, відкриває нове розширене світовідчуття, нові можливості існу­вання у світі.

Розглядаючи перспективи розвитку техніки, К. Ясперс звертає ува­гу на внутрішні, притаманні їй обмеження: техніка - засіб, скерований людськими потребами, що визначається конкретним характером досяг­нень пізнавальної та практичної діяльності людини; вона має справу з не­живим, носить універсальний, а не індивідуальний характер; оперує об­меженими матеріалами й силами; виявляє певний "демонізм", деяку не­навмисно приховану, ворожу людям і пригнічуючу їх дію, яка примушує ставитися до неї з пересторогою. На думку К. Ясперса, техніка пере­творила існування сучасного людства на дію якогось механізму, а всю планету - в єдину фабрику. Несумісність людського буття з техні­кою проявляється насамперед у тому, що в ситуації, яка склалася, дух людини, зосереджуючись лише на спроможності навчатися та здійсню­вати корисні функції, відчуває неможливість знайти потрібну людям фор­му життя. Ця обставина викликає або стан внутрішнього розладу, постій­них хвилювань, глибокої невдоволеності собою, або бажання уникнути такого стану, що реалізується у відмові від самого себе та переході до простого вітального бездумного існування у теперішньому, тобто у пе­ретворенні на додаток до машини. Подальшу долю людського існування і технічного розвитку К. Ясперс пов'язував з пошуком такого способу дій, через який людина, нині підкорена техніці, стане панувати над нею.

Найкритичніше за всіх підійшов до цієї проблематики американсь­кий соціолог Люїс Мамфорд (Mumford) у своїх працях "Техніка і природа людини" та "Міф машини". Феномен техніки в роботах американського вченого представлений у культурі на архетипному рівні та об'єктивував­ся як в образах машин, так і в повсякденній поведінці сучасної людини. Пропонуючи широку градацію архетипних моделей: "військова", "трудо­ва", "царська", "бюрократична" і "невидима" машини, Л. Мамфорд вису­ває ідею "мегамашини" - феномену, який об'єднує всі ці машини як скла­дові частини та не був помічений і залишався безіменним аж до наших днів. І якщо зрозуміти, як з'явилася машина, та прослідкувати хід її роз­витку, то стане можливим по-новому поглянути на походження нашої надмеханізованої культури. Американський автор вважає, що феномен техніки повністю виникає з природних потреб. Примітивна техніка була життєорієнтованою, а не вузько працеорієнтованою і ще менш орієнтова­ною на виробництво й владу. І лише після того, як політикою був кинутий виклик, техніку було піддано радикальним змінам. Близько п'яти тисяч 105 років назад з'являється монотехніка, цілком присвячена збільшенню влади і багатства шляхом систематичної організації життя за механічним зраз­ком. Це привело до створення перших могутніх машин, наприклад ірига­ційних систем у Месопотамії та Давньому Єгипті, що співпало з ухва­ленням нової системи правління. На думку Л. Мамфорда, це була відправ­на точка, з якої почався посилений розвиток механізмів і автоматизація людської життєдіяльності. Тому, перш ніж погоджуватися на переведен­ня всіх органічних процесів, біологічних функцій і людських здібностей на контрольовану ззовні механічну систему, що все більш автоматизуєть­ся та саморозвивається, було б добре задуматися над ідеологічними підставами цієї системи, з її надконцентрацією на централізованій владі й зовнішньому контролі, та визначити: чи відповідає такий хід історії людській суті та її потребам. За Л. Мамфордом, загальна машинізація є несумісною з подальшим розвитком потенційних можливостей люди­ни. Якщо людина дійсно зобов'язана своїм інтелектом і благополуччям головним чином здібностям виготовлення та використання знарядь, то на основі такої логіки ми позбавляємо її свободи дій, тобто залишаємо бездушною істотою, вимушеною приймати лише те, що вважає за по­трібне запропонувати "мегамашина".

Обидві концепції при всій їх видимій протилежності одна одній ма­ють загальну філософську передумову - визнання нерозв'язності супе­речності між людиною з її домаганнями на свободу й неповторну інди­відуальність, з одного боку, і технікою та технологією, що знищують інди­відуальність, свободу і незалежність, - з іншого. Слід зазначити, що в цих концепціях у якійсь мірі відбивається реальна суперечність співвідно­шень, що складаються між людиною і сучасними технічними й техноло­гічними засобами. Невпинно розширюючи спектр можливостей людини, розвиток техніки в той же час ставить перед людьми багато нових, інко­ли несподіваних і вельми складних проблем. Сучасна техніка й техноло­гія вимагає надзвичайно відповідального ставлення до себе і свідомої дисципліни від усіх тих, хто її проектує, розробляє та використовує.